Анджей біля трофейної вантажівки, січень 2023 року. Фото: Facebook/Andrzej Świerkosz
Водій вантажівки Анджей пів року на власній автівці евакуював українців за кордон. Машину за цей час довелось поміняти, але він не поїхав назад, залишився і нині з волонтерами на Донеччині допомагає українським військовим та жителям прифронтових громад. Про мотиви допомагати Україні наводить два резони: сало та досвід російської окупації Польщі.
24 лютого 2022 року Анджей перебував у Франції, там він понад 15 років працював водієм вантажівки на будівництві та майстром на СТО.
"Десь о 08:00 ранку я прочитав перші новини про початок війни в Україні, і одразу пішов до свого керівництва: сказав, що звільняюсь, а о 12:00 я дивився новини про війну", — згадує чоловік.
До повномасштабного вторгнення він планував влаштувати собі тур до Казахстану та Китаю і хотів проїхати цей шлях на власній автівці.
Анджей (перший ліворуч) разом з друзями. Фото: Facebook/Andrzej Świerkosz
"До війни я хотів їхати в Казахстан, до Китаю. А тут війна почалась, і я подумав, що машина моя хороша, можна трохи допомогти з машиною евакуювати людей. Я вирішив їхати в Україну мінімум на пів року", — розказує Анджей.
Спочатку приїхав до Польщі і сконтактував з двома польськими волонтерами, які вже возили гуманітарну допомогу в Україну, а на зворотному шляху вивозили біженців до Любліна.
"Перший раз я приїхав в Україну наприкінці травня. Ми тоді їздили в Україну кожні два тижні: привозили гуманітарку та забирали людей", — говорить Анджей.
Польським волонтерам також допомагали українці, які вже були у Польщі, вони ділились контактами людей в тих містах, де потрібна була гуманітарна допомога.
Команда волонтерів, які привезли допомогу на Донеччину, лиепень 2023 року. Фото: Facebook/Andrzej Świerkosz
Через кілька місяців такого волонтерства, згадує Анджей, вирішив, що може допомагати українцям ефективніше, якщо буде залишатись тут.
"Ми їздили кожні два тижні. І ми тоді робили три-чотири тисячі кілометрів за три-чотири дні максимум. Ми їхали, ми нічого не бачили, і їхали знову. Я зрозумів, що таке мало ефективне. І тут мені дали контакт волонтерки з Ізюма, якій потрібна була допомога. Коли ми жили в Ізюмі, ми кожного дня їздили до Бахмута, возили туди гуманітарку, а назад забирали людей, якщо були охочі", — розказує волонтер.
В Польщі в Анджея залишились батьки, які повністю підтримали його рішення допомагати українцям. Коли їхав вперше, то про небезпеку чоловік зовсім не думав.
"Я не думав про небезпеку тоді, і зараз не думаю. Я вже рік тут живу, був під бомбами у Бахмуті. Ну я думаю, що Бог зі мною…", — каже поляк.
Анджей разом з місцевим хлопчиком у Бахмуті, грудень 2022 року. Фото: Facebook/Andrzej Świerkosz
На питання: "що змотивувало їхати в Україну?", чоловік жартує: "Сало!". Але додає: насправді, це досвід радянської окупації його батьківщини у XX столітті.
"У нас Росія теж вже була — окупація. Так, і ми знаємо, що це. Не треба, щоб зараз було так само. Тому їх треба зупинити назавжди", — серйознішає волонтер.
Анджей разом із Українцями вірить у перемогу, каже — це буде свято. Проте вже зараз, вважає, потрібно вирішувати інші проблеми.
"Треба звалити корупцію і залишити ці радянські думки, радянські звичаї. Бо у нас теж так було. Через 10 років, як Польща вийшла з Радянського Союзу, у нас залишались при владі такі типові радянські чиновники. Але згодом їх прибрали. Прийшли нові люди з новими ідеями, і тоді Польща вийшла нормально. І тут теж, як ви не викинете цих людей з радянськими мізками, тоді нічого не зміниться", — вважає .
Автівка українських військових, жовтень 2023 року, Краматорськ. Фото: Facebook/Andrzej Świerkosz
