Ім’я Сержа Андоленка – бригадного генерала французької армії, кавалера Ордену почесного легіону та володаря американської «Бронзової зірки», практика і теоретика військової справи, добре відоме в Європі, а ось на його батьківщині – в Україні – про нього знають надто мало. І це незважаючи на те, що він народився на Хмельниччині, та й історія його родини тісно пов’язана з нашою країною.
Він багато зробив для Франції, і ця країна – по суті, його друга батьківщина – високо оцінила його подвиги під час Другої світової війни, одним з яких став порятунок від руйнування Марселя, що здавалося неминучим під час наступу союзницьких військ у 1944 році. Також у нечисленних та стислих біографіях Андоленка інколи називають «російським воєначальником», але несправедливо було б не згадати про те, що в Андоленка – українське коріння.
Військовий – син військового
Серж – Сергій Павлович – Андоленко народився 26 червня 1907 року в місті Волочиськ Волинської губернії, нині – Хмельницька область. Його батько – нащадок козачої дворянської сім’ї, спадковий військовий, у мирний час був мировим суддею, а під час Першої світової війни служив капітаном драгунського полку в царській армії. Після революції перейшов на службу до Червоної армії і брав участь у бойових діях під час радянсько-польської війни 1920-21 років. Попри безсумнівні заслуги перед новою – радянською – державою, Павлу Андоленку не пробачили його «шляхетного походження» – 1931 року він став жертвою першої хвилі сталінських репресій.
Лейтенант Іноземного легіону
Сергій, який разом із матір’ю емігрував на Захід одразу ж після революції, дізнався про долю батька тільки через три з гаком десятиліття. Спочатку вони, як і багато хто з тих, хто втік з охопленої вогнем революції країни, опинилися в Туреччині, там Сергій закінчив стамбульський Робер-коледж, а потім у Франції – юнак навчався в ліцеях у Майнці та Парижі. Йдучи стопами батька, він вирішив стати військовим, для чого вступив у знамените – засноване ще Наполеоном Бонапартом – французьке вище загальновійськове військове училище Сен-Сір. Закінчивши його у званні лейтенанта, Андоленко вступив до Іноземного легіону, служба в якому дає право на французьке громадянство – його Серж отримав у травні 1928 року. Лейтенант Андоленко служив в Алжирі, Марокко і Леванті, був інспектором Іноземного легіону.
Людина, яка врятувала Марсель
Під час Другої світової війни Серж Андоленко був начальником 2-го – розвідувального – бюро 3-ї алжирської піхотної дивізії, якою командував знаменитий генерал Жозеф де Гонслар де Монсабер, герой двох світових воєн, соратник Шарля де Голля. Воюючи в Європі, Андоленко брав участь у багатьох битвах, але особливо відзначився в Італійській кампанії. Його підрозділ забезпечував зв’язок і координацію між 3-ю алжирською піхотною дивізією та 4-ю марокканською гірською дивізією під час бою під Гарільяно, точніше, його складової частини – битви під Монте-Кассіно, однієї з найбільш кровопролитних на території Італії, що тривала із січня по травень 1944 року. Разом зі своїми підлеглими Андоленко воював за Рим і Сієну. Його послужний список часів Другої світової вражає, але, мабуть, найяскравішим його пунктом стала участь у південноафриканській операції «Драгун» у серпні 1944 року. Висадження військ антигітлерівської коаліції на півдні Франції, на Лазурному березі в Провансі, закінчилася звільненням приморських міст Тулон і Марсель. До останнього увійшла 3-тя алжирська піхотна дивізія, в якій служив Андоленко, і саме йому, за словами істориків, місто завдячує тим, що руйнування і жертви серед місцевого населення виявилися мінімальними. Сергію Павловичу вдалося провести переговори з командувачем міського гарнізону німецьким генералом Германом Шефером, і переконати його підписати акт про капітуляцію.
Герой війни, бригадний генерал і військовий аташе
Просуваючись разом зі своїм підрозділом углиб європейського континенту, Андоленко брав участь і у визволенні інших французьких міст – Гренобля і Страсбурга, в якому йому вдалося захопити військові трофеї – два офіційні прапори німецької комендатури. Після війни вони як пам’ять про ті події довгий час як експонати були виставлені в каплиці Будинку інвалідів – військовому музеї, який є одним із символів Парижа, де міститься гробниця Наполеона. Серж Андоленко закінчив Другу світову війну разом із 3-ю алжирською піхотною дивізією на території Німеччини – у Штутгарті. Після закінчення воєнних дій Сергій Павлович у ролі командувача 5-го піхотного батальйону на якийсь час затримався на території вчорашнього супротивника. Згодом його призначили на посаду заступника інспектора Іноземного легіону, а коли настав його час ділитися своїми знаннями, уміннями та досвідом із майбутніми офіцерами, викладав військову справу в Центрі поглибленого військового навчання. У 1961-63 роках, уже будучи бригадним генералом, він обіймав посаду французького військового аташе в австрійському Відні.
Літературні праці…
Відійшовши від справ, Андоленко, який володів глибокими знаннями в галузі військової історії, помноженими на багатий військовий досвід, зайнявся літературною творчістю. Його перу належали праці з історії французької армії та подій Другої світової війни: «Родовід батальйонів Іноземного легіону», «Прапори великої війни», «Огляди війни 1914-18 років на російському фронті», «Історія 5-го стрілецького полку», «Збірка історії бронетанкової армії і кавалерії» та багато інших.
… і нагороди
Військові та державні заслуги Сержа Андоленка були відзначені престижними нагородами, серед яких Орден почесного легіону, кавалером якого він є, Національній орден за заслуги, військовий хрест 1939-45 років і Орден за заслуги перед Австрією. Крім того, Сергій Павлович був нагороджений і десятками інших відзнак різних країн, зокрема й «Бронзовою зіркою» – четвертою за значущістю військовою нагородою США.
Серж Андоленко пішов із життя 27 серпня 1973 року у віці 66 років у комуні Мигло в департаменті Ар’єж на півдні Франції. Пізніше його прах було перепоховано на цвинтарі в Ніцці – на Лазурному березі, в історії якого він колись відіграв таку важливу роль.
