Представлені фотоколажі показують, яким життя було до війни і, як змінюється світ після втрати сина, ставши чорно-білим
До Міжнародного дня сім’ї у Вінниці на Європейській площі представили виставку з 22 фотоколажів під назвою «Душа у місті Марії». Світлини розповідають візуальні історії про матерів і їх синів, героїв, захисників Маріуполя, які віддано любили свої сім’ї, своїх мам і Україну, за свободу якої ці мужні воїни віддали свої життя у місті Марії.
Авторкою такої ідеї стала мама полеглого бійця Романа Колмикова з позивним «Вахр» — Вікторія. Вона каже, що таким чином прагне звернути увагу суспільства на те, як міняється життя саме мам, після втрати найдорожчого та найціннішого сенсу її життя – сина.
«Ці фотоколажі зроблені в такому форматі для того, щоб показати, яким щасливим наше життя було до війни. Розповісти про те, які надії мами покладали на своїх синів, ростили їх, вкладали в них всю душу. Але, на жаль, через цю кляту війну наші діти вже стали вічністю, вони стали синами всієї України.
Попри все, ці героїчні жінки беруть всю волю в кулак, беруть себе в руки і живуть у пам’яті. Ми розуміємо, що нам потрібно і надалі боротися тому, що на нашій землі ще досі є ворог і боротьба не закінчена», — каже Вікторія Колмикова.
Ідея створення виставки у такому форматі у Вікторії виникла майже після дворічного спілкування з мамами побратимів її сина. Вона каже, що знає особисто кожну з мам-героїв, які разом з нею проходили прийняття і усвідомлення втрати.
«Мій син загинув на самому початку повномасштабного вторгнення в березні місяці у вуличних боях в місті Маріуполь. Тоді куля снайпера потрапила йому прямо в серце.
Тут на виставці представлено 22 фотоісторії. Я знайома особисто з кожною мамою, знаю їхні історії, вивчила їхніх синів, полюбила і потоваришувала з усіма мамами наших мужніх воїнів», — розповіла Вікторія.
Мама полеглого воїна з позивним «Вогник» Тетяна каже, що шлях «азовців» — шлях справжніх воїнів.
«Вибір усіх «азовців» був свідомий, вони пішли добровільно. Усі вони пройшли надважке випробування, перед тим, як потрапити в полк.
У 2015 році, коли мій Богдан пішов в Азов, йому було лише 19 років. На початку повномасштабного вторгнення він був у Маріуполі , вони мужньо тримали оборону, яка тривала 86 днів і завдяки цим воїнам було збережено життя іншим захисникам, які за наказом вийшли з Азовсталі і знаходяться й досі в полоні.
Нам потрібно пам’ятати, і звертати увагу на це тому, що більш, як 700 «азовців» знаходяться ще й досі в полоні.
Мій Богдан загинув на Азовсталі 29 квітня 2022 року, але я і досі чекаю на нього, адже ми так і не захоронили його тіло. Усі розуміють, що там були дуже запеклі бої. В нас більше сотні родин не мають захоронень, які хоч і отримали інформацію про загибель, але і досі живуть з надіє», — каже пані Тетяна.
Оксана, мама героя Богдана Глущенко з позивним «Госпачо» пригадує, що її син, коли йшов воювати, сказав: «Мам, а хто як не я буде вас захищати?»
«Мій син був оборонцем Маріуполя і загинув у 23 роки. Я його шукала 4 з половиною місяці. Коли він загинув, я ніби відчула це. Тоді я сиділа читала Біблію і наче ніж пройшов крізь мене, з тих пір я Біблію до рук не буру.. Богдан був душею компанії, він співзасновник організації «Дух. Добрі українські хлопці». Вони прибирали парки, пам’ятки архітектури. Він навчався на технолога, але кинув навчання і пішов нас захищати», — поділилась історією Оксана Глущенко.
Під час виставки фотоколажів Вікторія Колмикова розповіла що, реалізовуючи одну з ідей із вшанування пам’яті полеглих захисників Маріуполя, виникла також ідея створити знак ідентифікації та підтримки мам, які втратили своїх дітей.
Його виготовили у вигляді брошки «Серце матері», як символу материнських сердець загиблих Героїв.
Під час презентації виставки одну із брошок подарували мамі Героя України, полеглого майданівця Максима Шимка – Зої Кузьменко.
«Я хотіла показати у такому форматі розбитого сталевого серця всередині те, що час не лікує ці рани, але є такі речі, як добро любов, підтримка, співчуття, взаємодопомога інших людей. Вони здатні підлікувати ці рани. Яким не було б розбитим серце жінки, воно здатне відгукуватися на любов, на добро та підтримку іншим», — розповіла мама полеглого бійця Романа Колмикова Вікторія.
Цією виставкою авторка хотіла нагадати кожному, що у час війни, коли такі мужні діти віддають свої життя на полі бою, трагедія втрати не може бути персональною, особистою чи чужою, вона спільна, адже сини України стояли за національну гідність і свободу.
«Вони тепер несуть варту у Небесному Війську, а наш із вами обов’язок – бути добрішими один до одного, підтримувати, співчувати, допомагати та пам’ятати, що справжня сила в єдності», – додала Вікторія Колмикова.
Вінниця.info
