Вісімнадцятирічний маріуполець Дмитро Яременко потайки від батьків підписав контракт та пішов на фронт.
13 листопада воїн прийняв свій останній бій в Луганській області на території Серебрянського лісництва. Сьогодні з ним у Вінниці прийшли попрощатися побратими, студенти, батьки, бабуся, брат та небайдужі містяни. Про це повідомляє кореспондент Вінниця.info.
Батько Дмитра Яременко відомий у Маріуполі волонтер. Чоловік завжди допомагав війську, а в 2021 і сам пішов служити. Дмитро завжди пишався батьком тому після окупації Маріуполя не міг обрати інший шлях, як захищати свою державу.
Після Маріуполя в квітні 2022 року сім’я виїхала до Запоріжжя, звідти у Львів, де хлопець закінчив 11 клас, а згодом родина переїхала до Вінниці де Дмитро вступив до Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського на спеціальність «Журналістика», та думки про військо не покидали хлопця.
Тож потайки від батьків він подав заяву на вступ до полку «Азов», в який він мріяв потрапити. В серпні 2023 року хлопця прийняли до складу 12 бригади НГУ полку «Азов».
Ще під час життя в Маріуполі хлопець казав, що хочете долучитися до лав «Азову», щоб боротися за рідне місто. Батьки відмовляли його, через вік, відсутність досвіду та необхідних навичок, та він не послухався…
Будучи в самому пеклі війни, Дмитро не втрачав оптимізму, підбадьорював рідних, близьких та побратимів. Був мужнім, надійним та сміливим чоловіком.
«Я навіть не міг подумати, що заступаючи на бойове завдання, їдучі з ним поруч в машині, я бачу його в останній раз, — згадує Дмитра його побратим. – Три місяці як я був з ним знайомий, йдучи з ним в один окоп, розділяючи їжу, я не міг подумати, що на нас буде чекати така трагічна звістка. Він завжди був оптимістичною людиною, в нього завжди була усмішка на обличчі…. Пам’ятаємо! Помстимося!».
Мама Дмитра під час церемонії прощання зазначила, що хлопець завжди хотів потрапити до «Азову», тому дуже зрадів, коли його прийняли. Завжди підбадьорював мати і не любив коли хтось сумує.
«Він був дуже щасливий, коли опинився у війську і часто казав, нарешті я щасливий, я там де і маю бути, серед своїх… Він не любив коли хтось засмучувався. І я хочу звернутися до усіх, вам не потрібно плакати… пам’ятайте його завжди, як людину, як воїна, як людину, яка була вірна собі, своїм переконанням, та людину, яка була вірна Україні», — сказала мама Дмитра.
«Дмитро в бойовий підрозділ прийшов у серпні місяці, але з Азовом він спілкувався і раніше, зовсім дитиною, він бачив нас, спілкувався. – каже представник полку. – Про нас, про «азовців», які тільки брехні не розпускає наш ворог. Тому що ми прекрасно засвоїли просту, стару парадигму – хочеш миру, готуйся до війни. В той час, коли ми готувалися до війни, ще до 2014 року, багато українців в свої душі, вуха, та мізки всотували сатанинські брехні. Про мир. Готувалися до миру. Та отримали війну. В 2014 році добровольці стали на захист України в той час, коли наша офіційна влада не знала, що робити. Ми сформувалися в підрозділ, який назвався «Азов». Ми захищали державу з 2014 року. Маріупольці нас добре знають. До нас в полк приходять високоосвічені люди, такі як Дмитро. Прийшов він у середині серпня, в короткий термін засвоїв складну професію солдата, захисника вітчизни. Він виконав кілька складних бойових завдань досить успішно, але в останньому завданні загинув. Загинув зі зброєю в руках, як Воїн, як нащадок козаків. Серед нас він був своїм. Це наш Дмитро. Він завжди в наших рядах і ми будемо завжди його пам’ятати. Але знайте, його пам’ять хоче розтоптати наш одвічний ворог. Ворог хоче не просто вбити всіх націоналістів, решту людей, він хоче влаштувати голод, або щоб половина втекла, а половина просто померла на своїй землі. І це не ефемерний вислів. Це доконаний факт…. Я особисто знаю, як мою землю, мою особисто хату, зараз паплюжать мерзотні буряти, які забули, хто вони є, забули свою мову. Тому і нас вони хочуть перетворити на таких самих бурятів, які роду свого не пам’ятають.
Тому ми будемо продовжувати боротьбу!».
Вінниця.info
