Леся Нестройна з чоловіком Іваном. Фото: Facebook/Леся Нестройна
Кропивничанка Леся Нестройна – дружина військового. Її чоловік Іван у березні 2022 року пішов добровольцем на фронт, хоча мав призначення на посаду начальника фонду держмайна України в Кіровоградській області. Війна вплинула на стосунки, розповіла Леся. Чоловік частіше говорить про кохання, але вона не знає, де брати сили, щоб жити далі. Також розповіла про те, як ставляться в суспільстві до дружин військових та куди родина витрачає заробітну платню чоловіка.
Як війна вплинула на стосунки в родині?
На стосунки впливає розлука, неможливість вийти на зв'язок, коли ти дуже рідко бачиш свого чоловіка, то відносини загострюються. У нас стосунки зміцнилися. Вони перейшли на більш якісний рівень. Я не очікувала від чоловіка, що він може говорити, як він мене кохає, заспокоює, щоб я не хвилювалась, коли він декілька днів може не вийти зв'язок. Один раз у нього була повноцінна відпустка – 15 днів в серпні, то перші дні нам довелося навіть звикати один до одного. Тому що чоловічий колектив накладає свій відбиток. Чоловік іноді просить пробачення за те, що не стримався і якась лайка… в нашому випадку кохання наше ще більше розквітло.
Коли ваш чоловік вирішив іти захищати Україну, це рішення обговорювалось у сім'ї?
Перед вторгненням мій чоловік виграв конкурс на заміщення вакантної посади начальника фонду держмайна України в Кіровоградській області. Він не дочекався призначення, зателефонував у Київ і сказав, що призначення не буде, бо йде добровольцем на фронт. Я це сприйняла більш-менш спокійно. Відчуття гордості за чоловіка було, що він не заховався за свою посаду, за якісь інші привілеї, а пішов захищати Україну.
Коли залишилися без чоловіка, як змінилося життя? Що було найважче, що підтримувало?
Підтримувала думка, що він спочатку проходив службу не в таких гарячих точках, в Дніпрі служив, Кривому Розі, потім вже Херсонщина. Я розуміла, що йому теж важко, намагалась його психологічно підтримати. Він мені завжди говорить про те, що треба тримати себе в руках, та надавати приклад нашим дітям, підтримувати батьків. Сказав, що я маю бути морально готова до всього, не піддаватися паніці та поганим думкам.
У жовтні минулого року хвилювання довели мене до інсульту. Хоча триматися треба було, але психологічно воно давить. Я розумію, де він перебуває, що це певна лінія зіткнення, далі – лівий берег Дніпра, постійно авіація, бомби. Він мене всіляко оберігає від таких новин, але ж я читаю, моніторю, дивлюся. Іноді не виходить на зв'язок, я розумію, що так має бути, але починаю хвилюватися. І це відбиток дає на здоров’я.
Чи спілкуєтеся ви з дружинами військових? Ділитеся особистими болями, як підтримуєте одна одну?
Я познайомилася з багатьма дружинами військовослужбовців, ми підтримуємо зв’язки. Вважаю, що нам теж потрібний психолог, який буде з нами говорити, вчити як поводити себе в тій чи іншій ситуації.
Наприклад, дружина військового розповіла, коли її чоловік приїхав у відпустку, то вони два-три дні навіть не розмовляли. Я особисто поки це роблю інтуїтивно, розумію, коли треба ставити запитання, коли вийти й мовчати. У нас був такий випадок, коли чоловік попросив вимкнути телевізор й світло та вийти з кімнати і не чіпати його.
Про різні випадки розповідають, що чоловіки стали більш жорсткі в розмовах, більш по-злому відповідають, дуже різкі у своїх висловленнях, судженнях, що в них небажання відвідувати якісь заклади. Мій чоловік говорив, що йому краще побути дома. Я його намагалася запросити в кінотеатр, в театр, або просто до друзів. Він не хотів.
На початку, у 2022 році, коли була змога, і він приїжджав, раз у два-три місяці на пару днів, то ми кудись виходили. Зараз він дуже зрідка приїжджає, це важче стає, хоче побути один, у своєму ліжку, подивитися телевізор і не говорити. Я інтуїтивно це розумію, тому сприймаю спокійно, без образ.
Чи розповідає чоловік про війну?
Дуже дозовано. Може тільки про якість жартівливі речі розповісти, які трапляються серед хлопців. Про бойові дії не розповідає. Він заступник командира роти з морально-психологічного забезпечення, то він сказав: воно тобі не треба, ти берегиня, ти бережи нашу сім’ю, наших дітей.
Чоловік змінився, став мужніший, сильніший, жорсткіший у висловлюваннях, якщо я могла раніше йому заперечити, щось сказати проти, зараз це вже не роблю.
А ви готові змінюватися, що б прийняти його таким?
Я вже змінилася, як і кожна дружина військовослужбовця, якщо вона хоче оці моменти радості, щастя, коли він приїжджає, чи під час спілкування телефоном. Мені Іван каже, я хочу бачити тебе радісну, усміхнену. Просить розповісти, що відбулося сьогодні на роботі, показати нашого кота, або якусь картину у нашій квартирі. Я розумію, що йому це потрібно побачити дім, родину. Він таким чином відволікається і психологічно налаштовується на якісь добрі позитивні моменти.
Сприйняття суспільством війни змінилося. Як ваші чоловіки реагують на ці зміни?
На початку повномасштабного вторгнення Україна згуртувалась, ми були єдині. Зараз, я не бачу такого єднання, як було у лютому-березні 22-го року. На прикладі мого чоловіка, у 2022 році у нього була певна ейфорія, що ми переможемо, все буде добре, ми згуртуємося, то наприкінці 2023 — початку 2024 — таких слів я від нього вже не чую. Він дуже обережно говорить про такі речі, розповідає про те, що людей катастрофічно не вистачає.
Великі зарплати військовослужбовців. Можете про це розповісти?
Дружини військовослужбовців мені говорять, що всі чомусь думають, що всі гроші потрапляють в родину. Ні. Це не так. Не для кого не секрет, що певна частина зарплати – це хлопці скидаються на бензин, речі, які їм потрібні. Наприклад перша частина, яку отримують військовослужбовці, це 20-25 тисяч гривень. З них 7-8 тисяч гривень чоловік може відправляти мені. Все інше на його потреби: на обслуговування техніки й таке інше. Оскільки він заступник командира роти, він ще займається паперовою роботою і все купляє своїм коштом. Люди чують слово 100 тисяч, а що туди входить не знають — це якщо є вихід "на нуль", але це все рахується годинами. Не забуваймо, що у військовослужбовця може бути не тільки дружина, неповнолітні діти, а ще й батьки на утриманні.
Як Ви змінилися за два роки повномасштабної війни?
Я стала жорсткіша, не толерантна, можливо, дуже різка. Я залишила біля себе тих людей, які мене підтримують та розуміють. Можливо, кожен з нас підчистив стрічку друзів в соцмережах. В мене немає тих рожевих окулярів, які були раніше.
Чи багато зустрічаєте нерозуміння від свого оточення?
Наприклад, мої знайомі, коли я їм розповідаю, що мій чоловік служить майже два роки, він втомлений. А у відповідь чую: "А от мій не буде служити", або "Я заплатила гроші, віддала останнє, і мій син, чоловік не буде йти на війну, я все зроблю для того, щоб його не мобілізували". Тобто є таке осудження, це ж ти його відправила на війну, це ти захотіла грошей. Це дуже неприємно.
Де черпаєте сили?
Я працюю в музеї, робота дуже різнобічна, творча, реєструю шлюби. Мені приємно, коли хлопці вириваються на малесеньку відпустку, два-три дні, і я намагаюсь зробити їм незабутнє свято, щоб вони не забули про цей день. І черпаю з цього сили. Я співаю в проєкті "Баба Єлька", це дуже потужна підтримка. Буває хочеться мені заплакати, піду поспіваю, вихлюпну весь біль. Потужна підтримка — це родина, діти.
Я б хотіла поспілкуватись з психологом, вважаю, що це дуже потрібно, тому що іноді відчуваєш такий розпач, біль, сум і не знаєш куди подіти свої емоції, ти можеш зриватися десь. Хотіла б у психолога запитати, як нам бути далі, де черпати сили, які ти можеш надати своєму чоловіку, як не впасти в безнадію та в розпач.
