Вільям Гавриляк – канадець українського походження – вперше був обраний мером Едмонтона, адміністративного центру канадської провінції Альберта, коли йому виповнилося 37 років, і став одним із найвідоміших – та найпопулярніших серед населення – його очільників. Він також увійшов в історію Канади як чиновник, який найдовше обіймав цю посаду.
Попри те, що політичні опоненти й конкуренти вставляли йому палиці в колеса, жителі Едмонтона любили свого мера, якого з повним правом можна було назвати народним: вони цінували його як міцного господарника, який більше за інших зробив для розвитку Едмонтона. До того ж він не ховався, як багато хто, від своїх виборців за зачиненими дверима кабінету з охороною і секретарями, а був завжди відкритий для спілкування. Він годинами міг обговорювати з жителями міста питання, що їх хвилювали, навіть якщо вони зверталися до нього не офіційно, а просто на вулиці.
Після смерті Гавриляка родичі знайшли в його паперах десятки боргових розписок: він залюбки «позичав» гроші нужденним або містянам, які просто потрапили у складну життєву ситуацію, але майже ніколи не вимагав повернути їх назад.
Шлях у нове життя
Вільям (Білл) Гавриляк народився 3 жовтня 1915 року в селищі Шандро канадської провінції Альберта в українській родині. Його батько Василь приїхав до Канади із села Банилів Чернівецької області – у той час територія перебувала у складі Австро-Угорщини. Важко сказати, як склалася б його доля, якби ще зовсім молодою людиною він не побачив рекламного плаката, який запрошував українців переїжджати до Канади, де багато вільної землі, тож працьовита людина досить швидко може стати на ноги.
Такої ж думки дотримувався й улюблений письменник Василя Іван Франко, який в одному зі своїх творів закликав українців у пошуках кращої долі їхати на інший континент. На шляху до нового життя Гавриляку-старшому довелося зіткнутися з перешкодами, про які він навіть не підозрював. Йому навіть довелося вкрасти паспорти на чужі імена для себе і брата Андрія – інакше молодим людям призовного віку виїхати за кордон було не можна. Спочатку вони дісталися Німеччини, а вже звідти, з Гамбурга, відпливли переповненим теплоходом до Канади. До Едмонтона Гавриляки добиралися три (!) тижні. На новому місці Василь якийсь час наймитував на німецького фермера, отримуючи 4 долари на місяць, але дуже швидко облаштував власну ферму і став непогано заробляти.
Невдовзі Василь перевіз до Канади всю свою українську рідню, а згодом і одружився з такою ж емігранткою, як і він сам, – українкою Анастасією. Але Гавриляка-старшого не влаштовувало життя простого фермера, він вирішив іти в політику, і за десять років він встиг багато зробити для міста, що стало для нього рідним: побудував міський цвинтар, провів до Едмонтона першу телефонну лінію, заснував школу і навіть став мировим суддею.
Із фермерів – у політики
А ось на фермі справи пішли не дуже добре: 1930 року, коли різко впали ціни на пшеницю, Василь не зміг продати вирощений урожай і його фінансові справи різко похитнулися. Через це його син Вільям, який закінчив школу з відзнакою, змушений був відмовитися від вступу на юридичний факультет університету, про що завжди мріяв. Хлопцеві було всього 16 років, коли він почав працювати на сімейній фермі, щоб допомогти батькам. Буквально за кілька років йому вдалося стабілізувати матеріальне становище сім’ї, але пов’язувати своє життя із сільським господарством він не збирався. Гавриляк-молодший вирішив спробувати сили в бізнесі та вклав чималу суму, яку відклав, працюючи на фермі батька, у виробництво безалкогольних напоїв. У 1948 році Білл став президентом Асоціації виробників газованих напоїв провінції Альберта, а потім вирішив балотуватися до міської ради Едмонтона.
Мер Едмонтона
Щоправда, вийшло в нього це тільки з другого разу, зате на чергових виборах він отримав понад шістдесят відсотків голосів виборців і став мером рідного міста. Під час своєї першої каденції Гавриляк багато займався будівництвом житлових будинків, що значно збільшило чисельність населення Едмонтона. Загалом Гавриляк ставав мером цього міста тричі, але двічі змушений був піти з посади через нечесну гру політичних опонентів. Перший скандал, що стався 1958 року, був пов’язаний із петицією власника приватного готелю, у якій той звинувачував чиновників міської ради в хабарях – документ підписали понад пів тисячі містян. Ім’я Гавриляка не згадувалося, але оскільки він відповідав за своїх співробітників, йому довелося піти у відставку. Другий скандал датується 1964 роком, тоді його заступник – під час його відсутності – підписав угоду з будівельною компанією, в якій у Гавриляка був пакет акцій. Мера звинуватили в тому, що він використовує державну службу, щоб лобіювати свої бізнес-інтереси, і він знову змушений був відмовитися від посади. Ба більше, він потрапив під суд – йому заборонили обіймати посаду мера, але Гавриляк подав апеляцію до Верховного суду і виграв справу. А жителі Едмонтона, які вважали те, що сталося, провокацією, продовжували підтримувати свого мера і вкотре проголосували за нього на виборах.
Парк Вільяма Гавриляка
Третя каденція Вільяма Гавриляка тривала недовго – 7 листопада 1975 року мер Едмонтона пішов із життя. Причиною його смерті став серцевий напад – далися взнаки всі переживання, пов’язані з висунутими проти нього неправдивими звинуваченнями. Улюбленому народом меру Едмонтона було всього 60 років… Здавалося, що проводжати його в останню путь вийшло все місто – черга з охочих попрощатися з ним розтягнулася на кілька кілометрів.
Жителі Едмонтона шанують його пам’ять як градоначальника, який більше за інших його мерів займався облаштуванням міста. «Що б не робив і де б не був, – пожартував якось Гавриляк, – я весь час щось будую, ремонтую і прибираю сміття». При ньому була заснована Бібліотека Сторіччя (нині – Центральна бібліотека ім. Стенлі Міллера), з’явилися нова сучасна будівля мерії, планетарій імені королеви Єлизавети, міський зоопарк, міст Грот, влаштовано кілька парків: Форт-Едмонтон-Парк, Борден-Парк, Парк Коронації, Мейфер-Парк – зараз він носить ім’я Вільяма Гавриляка.
