За інформацією: Суспільне Вінниця.
Головний сержант роти Олександр. Фото: АрміяInform
Український захисник Олександр залишив посаду фельдшера, щоб стати військовим. Хлопець працював у реанімації одного з медзакладів Вінниці. Нині — він головний сержант роти.
Служить у штурмовому підрозділі окремої бригади імені князя Романа Великого майже чотири роки, йдеться на сайті інформаційного агентства Міноборони АрміяInform.
У ніч на 24 лютого 2022 року Олександр перебував на посту на полігоні, де бригада завершувала злагодження. Тому про те, що Росія пішла великою війною на Україну, дізнався одним з перших.
"Я тоді забіг в намет і голосно повідомив, що російські війська наступають по всьому фронту. Мене вразила реакція побратимів: жодної паніки, жодної затримки — бригада зібралася, за лічені години полігон спорожнів", — згадує Олександр.
На той момент хлопець служив у комендантському взводі. Згодом, зрозумівши, що хоче більшого, пройшов навчання на штурмовика та перевівся ближче до передової. 1 січня 2023 року надійшли документи на призначення Олександра.
"Не той характер у мене, щоб сидіти і спостерігати, як хлопці воюють, а ти в цей час несеш чергування. Це не для мене: краще постріляти, позагравати з долею", — говорить військовий.
Після поранення бачу правим оком на 40 відсотків, але це не заважає воювати
За кілька днів після призначення на нову посаду почалися бойові будні у складі штурмового підрозділу. Під час "зачистки" села неподалік Куп’янська Олександр був поранений.
"Ми мали зайти і вибити з позиції російських військових. Я тоді йшов у голові, оскільки виконував обов’язки командира взводу. Але почався потужний обстріл — росіяни гатили з арти, з танків. Мені не пощастило — спіймав кілька осколків. Лікувався пів року — лікарі зробили пластику вуха, змінили кришталик у правому оці, робили операцію на зіниці, потім були ускладнення із сітківкою. Зараз бачу правим оком на 40 відсотків, але це не заважає мені воювати", — поділився штурмовик.
Олександр згадує, як із побратимами повернувся з чергового бойового виходу. Штурмували позицію, де, за інформацією, перебували десять окупантів.
"Уже по ходу з’ясувалося, що росіян там було близько двадцяти, — розповів воїн. — Але попри такий неприємний "сюрприз", вихід був вдалим — бій тривав близько 10 годин, хлопці були виснажені, але позицію зачистили".
Під час підготовки до штурму обов’язково обговорюємо, хто зможе замінити командира
У той день, згадує Олександр, він опинився на межі життя і смерті — поблизу розірвалася чи то граната, чи то міна. Удар був такої сили, що пошкодив кевларовий шолом.
"Я хлопців тоді лише попросив подивитися, чи ціла шкіра і кістка черепа — на струс чи забій вирішив уваги не звертати. Якби ситуація була серйозна, "відкотився" б в тил. Бо в мене є на кого покластися: під час підготовки до штурму ми обов’язково обговорюємо, хто зможе замінити командира".
Нещодавно, після навчання в Данії, Олександр був призначений на нинішню посаду — головним сержантом роти. Як керівник, після кожного бойового виходу він обговорює хід бою та його результати.
"Кожен раз, коли ти виходиш на "зачистку", переживаєш з приводу того, що, можливо, не володієш інформацією в повному обсязі. Завжди є сумніви, адже ти відповідаєш за життя кожного підлеглого. І вже після повернення ми обов’язково проводимо "роботу над помилками": обговорюємо, що зробили правильно, а в якому випадку можна було зробити інакше. Це, по-перше, допомагає зорієнтуватися в непередбачуваній ситуації в майбутньому, а по-друге, є таким собі тімбілдінгом", — пояснив Олександр.
Командир повинен бачити, чути і відчувати своїх людей
Велику увагу Олександр приділяє і своїй посаді. Вважає, що головний сержант — це така собі ланка між командиром підрозділу та особовим складом.
"Ти маєш навчити хлопців усього, що вмієш сам. Окрім того, повинен бачити, чути і відчувати своїх людей. Я звертаю увагу на настрій хлопців, аби з’ясовувати, чи немає в них сімейних проблем. Намагаюся зробити так, щоб в голові у бійця не було зайвих думок, які б заважали виконувати завдання. Інакше він не те що не воїн, в бою він — баласт для побратимів… Я зміг завоювати довіру, тому можу сказати: хлопці, оці зайві думки залиште тут. Поміркуєте, коли повернетеся. Якщо ви не можете зараз виконувати свою роботу, просто підійдіть, скажіть про це. Ми розв'язжемо питання разом".
Завершувати кар’єру військового, після того, як будуть звільнені українські землі, воїн не планує.
"Можливо, в майбутньому я захочу отримати офіцерські погони та будувати новітнє українське військо за стандартами НАТО… Я маю про що розповісти майбутнім поколінням, є чим поділитися".
