За інформацією: Суспільне Полтава.
Артем Ліфрідов. Фото: Суспільне Полтава"Із нашої родини всі мали броню, але ми вирішили усі туди іти. Я, мій брат, мій кум, у мене і батько й досі в ЗСУ. У нас вийшло так, що уся чоловіча лінія туди потрапила. Ми були звичайна піхота — хребет армії. Нас записали у 63-ю бригаду, це окрема механізована бригада. Нас спочатку відправили, тому що чекали прориву з Білорусі на білоруський кордон. Ми буквально там 25 днів, якщо не помиляюся, пробули. І звідти відправили на Миколаїв, у бік Херсонщини. Ми уже всі бойові злагодження проходили у бойових умовах".
Ліфрідов під час служби. Фото надане А. Ліфрідовим
Після кількох місяців служби він отримав контузію.
"У мене було кілька контузій. І вони спричинили те, що у мене була невеличка шваннома, яка мене не турбувала. Вони мені її «розплющили», і мені довелося робити трепанацію черепа. І через це занесли (так вийшло, таке буває іноді) менінгоцифаліт я підхопив. Дуже добре, що у нас дуже класні лікарі у Полтаві. Я відчув, що я так по краю пройшовся, вони мене витягли. Тому живий, тут. Все добре".
Артем Ліфрідов. Фото надане А. Ліфрідовим
Артем Ліфрідов виграв державний грант на відкриття власної справи. І нині займається розвитком здорового харчування у Полтаві.
"У нас є сервіс правильного харчування, він був започаткований ще до війни разом з моїм другом Віталіком Тищенком. Трішки розвиваємося. Я ніколи не писав бізнес-плани, але я це зробив за два дні. Ми взяли грант від держави. Ми купили, так як у нас кухня, пароконвектомат — це така професійна піч, професійний посуд докупили. І купили генератор великий".
Артем Ліфрідов після ЗСУ займається розвитком здорового харчування у Полтаві. Фото надане А. Ліфрідовим
Артем розповідає, що активно займається відновленням свого здоров'я, аби за потреби повернутися до служби. І волонтерить.
"Коли хлопцям потрібні гроші, я влаштовую збори, допомагаємо, тому що у нас варіантів, насправді, немає. Дуже допомагають місцеві бізнесмени. Іноді доводиться їздити у Донецьку область, хлопцям відвозити допомогу, я скажу так, що я вважаю, що кожному цивільному потрібно з'їздити хай не на першу лінію, не на «нуль», але з'їздити в деокуповані місця для того, щоб зрозуміти, що на нас чекає, якщо ми не будемо допомагати".
