Шарлотта Генсбур – одна зі знакових героїнь наших днів, яка демонструє талант і стиль у всьому, чим займається: музиці, кіно, рекламі. Їй вдалося те, що під силу небагатьом, – вийти з тіні знаменитих батьків – поета, співака та композитора Сержа Генсбура й акторки та співачки Джейн Біркін – і стати самостійною творчою одиницею.
Родичі Шарлотти по батьківській лінії є вихідцями з України: дід, Йосип Гінзбург, на початку ХХ століття втік від жахів революції та громадянської війни з Харкова, а бабуся Ольга виїхала до Європи з Феодосії. Сама Шарлотта на своїй малій батьківщині ніколи не була, але байдужою до її біди не залишилася, разом з іншими впливовими людьми – письменником та лікарем Борисом Цирюльником і журналісткою Анн Сінклер – вона взяла участь у створених компанією Cineteve фільмах, протестуючи проти масової депортації до Росії українських дітей #BringBackUkranianKids.
«Чарівне та звичайне дитинство»
Шарлотта Генсбур народилася 21 липня 1971 року. Згадуючи про своє дитинство, вона каже, що воно було чарівним та звичайним одночасно. Шарлотта народилася в Лондоні, але виросла в Парижі – у будинку батька на вулиці Верней, у якому нещодавно відкрила невеликий – у ньому одночасно може бути лише десять відвідувачів – музей Сержа Генсбура. Батьки рідко кудись виїжджали, бо батько боявся подорожувати літаками. Якщо сім’я все-таки вирішувала їхати до моря – у крихітний котедж у Нормандії, що належить матері, купувалися квитки на потяг – кожна така подорож здавалася дівчинці казковою.
Вона рано дізналася, що у популярності є зворотний, дуже неприємний, бік. Поліція попередила батьків, що доньку хочуть викрасти з метою викупу. З того часу і доти, доки зловмисників не заарештували, Шарлотта ходила до школи з охороною, яку найняв батько. Дівчинка часто спостерігала, як Серж працює: створюючи чергову музичну композицію, він забував про все. Але найбільше дочка любила слухати вже готові твори. Батько садив їх із матір’ю у своїй студії і давав їм листочки з назвами пісень – біля тих, що сподобалися, треба було ставати галочки. Пізніше, вже ставши дорослою, Шарлотта з розчуленням згадувала про ці прослуховування і дивувалася тому, що для батька була важлива думка такої маленької дівчинки, як вона. Батьки розлучилися, коли їй було 9 років, але відсутності батька у своєму житті вона не відчула – незважаючи на новий шлюб та народження в ньому інших дітей, він завжди знаходив час для спілкування з нею. Сержа Генсбура не стало в 1991 році, коли дівчині було 19 років, але, за її словами, вона досі сумує за ним – за можливістю поставити йому запитання про музику та про життя, яких у неї накопичилося дуже багато. А 2023 року не стало й матері Шарлотти: Джейн Біркін померла напередодні дня народження доньки.
«Порівняння неминучі, але втомливі»
З Шарлоттою, як вона вважає, сталося найгірше, що могло статися з дочкою таких батьків: вона виросла схожою не на ікону стилю красуню-мати, а на батька, зовнішність якого навіть для чоловіка була своєрідною. Єдиним способом, що дозволяє їй відбутися в житті та мистецтві, було піти шляхом батька – епатувати оточення як у кіно і на сцені, так і в житті. А інакше можна було відмовитися від відповідності чужим очікуванням, від чого часто страждають діти знаменитих людей, про яких говорять, що природа на них відпочиває. На Шарлотту завжди тиснула пов’язана з цим відповідальність – вона з дитинства сумнівалася в тому, що вона має здібності, як музичні, так і акторські. «Те, що мій батько мав геніальність у створенні музики та віршів, не означає, що такий самий дар є у мене – говорила вона в інтерв’ю. – Я йду своїм шляхом, але постійні порівняння неминучі, а вони такі стомливі». Інтерв’ю Генсбур почала давати з 13 років, але як вона їх ненавиділа: там завжди були запитання про батьків!
Дебют у 13 років, перший «Сезар» у 15
Дебют Шарлотти у кіно відбувся досить рано – у 13 років. Вона зіграла невелику роль у фільмі Елі Шуракі «Слова та музика», де її партнеркою була сама Катрін Денев. А вже через два роки Генсбур запропонували головну роль в екранізації роману Карсон Маккалерс «На весіллі» – у фільмі «Зухвале дівчисько». І відразу отримала за цю роботу премію «Сезар», яку називають французьким «Оскаром», як найперспективніша актриса в національному кінематографі. До речі, це був не останній її «Сезар». Наступного разу, після двох безуспішних номінацій – у 1989 та 1997 роках, вона отримала його у 2000-му році як найкраща актриса за роботу у фільмі «Різдвяний пиріг».
«Лимонний інцест»
Значну частину у фільмографії Шарлотти займають фільми, які мають репутацію скандальних. Цей список вона відкрила у 1993 році, знявшись у фільмі свого дядька – брата матері Ендрю Біркіна – «Цементний сад»: Шарлотті дісталася роль однієї із сестер-підлітків, які після смерті батьків вступили у сексуальний зв’язок зі своїми братами. Експлуатувати дівчину в такому амплуа вперше почав її батько, знявши дочку у кліпі на свою пісню Lemon Incest (гра слів, що в перекладі означає як «лимонний інцест», так і «цедру лимона»), де лежать у ліжку, причому сам Генсбур напівоголений, а на 13-річній Шарлотті одягнена тільки чоловіча сорочка – не більше того. За словами самої Шарлотти, на той час батько відбувся відносно легко – у наш час він міг би поплатитися кар’єрою.
Втім біографи сім’ї Генсбур-Біркін вважають, що той кліп пішов на користь кар’єрі Шарлотти – завдяки батькові вона набула тієї свободи та здатності до епатажу, які дозволили їй не загубитися на тлі знаменитих батьків, а, навпаки, здобути своє власне обличчя і відбутися – як у житті, так і в мистецтві. «Цементний сад» зробив Шарлотту популярною у Франції, а ось фільми Ларса фон Трієра – «Антихрист», «Меланхолія» та «Німфоманка» – принесли їй світову популярність: за роботу в першому вона отримала приз за найкращу жіночу роль кінофестивалю Канна. Фон Трієра Генсбур вважає другим – зрозуміло, після батька – чоловіком у своєму житті.
На зміну акторству прийшла режисура
Зараз Генсбур замінила акторство режисурою – вона вважає за краще не чекати, коли їй запропонують роль («адже вас можуть і не вибрати» – каже вона в інтерв’ю), а створювати фільми сама. Її режисерський дебют відбувся на Каннському кінофестивалі у 2021 році: фільм «Джейн очима Шарлотти» Генсбур присвятила матері та своїм стосункам із нею. Її наступна картина – мелодрама «Пасажири ночі» із самою Шарлоттою у головній ролі – була показана на Берлінаї-2022, проте, як і перша робота залишилася без нагород. Але Генсбур це, схоже, зовсім не засмучує – у неї ще маса ідей, які вона має втілити в життя.
П’ять студійних альбомів та пам’ять про сестру
Музична кар’єра Шарлотти теж розпочалася з подачі батька – усі композиції її дебютного альбому Charlotte for Ever було написано Сержем Генсбуром. Після його запису вона майже два десятиліття не поверталася до музики – цей час потрібен був для того, щоб ідентифікувати себе: зрозуміти, хто вона і чим хоче займатися. Сьогодні на рахунку Генсбура п’ять студійних альбомів. Найпотужнішим із них, на думку публіки та критиків, є Rest, тексти пісень якого написані французькою та англійською мовами – Шарлотта присвятила його пам’яті своєї сестри Кейт Баррі. Дівчина наклала на себе руки, викинувшись з вікна, після чого Генсбур з чоловіком і дітьми покинула Париж, переїхавши до Нью-Йорка, де живе досі. За словами самої Шарлотти, їй нестерпно було ходити вулицями, де все нагадувало їй про Кейт.
Ікона стилю
Шарлотта Генсбур не лише акторка та співачка, а й, незважаючи на, здавалося б немодельна зовнішність, справжня ікона стилю, точніше, французького шику. Джинси класичного крою, футболки та піджаки оверсайз стали її фірмовим стилем, за яким її завжди можна впізнати. До того ж Шарлотта неймовірно фотогенічна, за що її люблять культові фотографи у всьому світі. Хтось вважає її красивою, хтось – ні, але безперечно одне: Шарлотта Генсбур – унікальна, другої такої просто немає.
