За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: колаж Суспільне Чернігів
Соціально-детективний роман Володимира Винниченка "Поклади золота" (чорнова назва – "Загублений рай"), рукопис якого понад 60 років пролежав в архіві письменника (написаний у 1926-1927 роках) і лише в 1988 році був вперше надрукований за кордоном.
Така рекомендація для прочитання від докторки педагогічних наук, професорки кафедри української мови та літератури НУЧК імені Т.Г. Шевченка Ольги Лілік.
Дія твору відбувається у 20-х роках XX ст. в Парижі, де опиняються представники українського народу після поразки національно-визвольних змагань, але історичні реалії є лише тлом для зображуваних подій і порушених автором філософських і морально-етичних проблем.
В основу цього детективного роману покладено ідею покладів золота в українських надрах. Розроблені плани покладів були викрадені чекістами, і тепер боротьбу за ці документи ведуть між собою представники радянської влади; українці-емігранти, які опинились за кордоном після революції 1917−21 років; член французького уряду, який сподівається за допомогою українського золота оживити економіку Франції.
Поряд з описом інтриг, підкупів, переслідувань і зрад Володимир Винниченко звертається до питань етики, політичної філософії, філософії людини, а також проблем щастя і світової гармонії. Він доходить висновків, що основною рушійною силою суспільного розвитку є прагнення людини до щастя.
Персонажі твору прагнуть знайти щастя, але кожен це уявляє по-своєму: для когось це золото, збагачення, слава, розкішне життя, розваги (Крук, Фінкель, Мик), для когось – кохання, тепло й сімейний затишок (Леся, Гунявий), мрії про повернення на Батьківщину (Леся, Гунявий). Водночас спираючись на власний досвід емігрантського життя, Винниченко стверджує, що людина не може бути щасливою вповні, якщо вона позбавлена Батьківщини. У романі описується життя української інтелігенції, яка, переживаючи фізичну відірваність від Батьківщини, втрачає духовну опору.
Трактувати назву твору можна подвійно: покладами золота більшість персонажів вважає матеріальні статки, скарби, які треба знайти. Але у фіналі роману стає зрозумілим, що золото – це душевне багатство кожної людини (доброта, кохання, любов до ближнього), яке не можна купити за гроші.
