У ніч на 7 березня 2024 року пролунали вибухи на металургійному підприємстві «Сєвєрсталь» у російському місті Череповець Вологодської області. Місцева влада заявила про атаку невідомого БПЛА, в результаті чого, схоже, довелося зупинити роботу доменної печі заводу. При цьому відстань від Череповця до українських кордонів становить близько 800 км.
Атаки на металургійну промисловість – нова фаза протистояння з Росією
Тому можна із впевненістю вести розмову про формування нової тенденції у протистоянні Сил оборони України з державою-агресором.
До цього об’єктами атак були переважно підприємства російської нафтопереробної індустрії, що було зумовлено їхньою критичною вразливістю (особливо резервуарів з нафтопродуктами) навіть для невеликих і малопомітних БПЛА. Однак атака на Череповецький металургійний завод стала вже третьою в інцидентах, які відбуваються останнім часом у російській металургії.
Нагадаємо, що до цього були успішно атаковані Новолипецький металургійний комбінат, а також Михайлівський гірничо-збагачувальний комбінат у Курській області, що вельми суттєво вплинуло на їхню роботу. Необхідно нагадати, що у випадку з атаками на нафтові підприємства ефект перевищив усі сміливі очікування – декілька комплексів тимчасово призупинили діяльність, що призвело до необхідності зменшити експорт нафтопродуктів, аби не допустити його дефіциту всередині Росії.
Успішні атаки на металургію мають позначитися на роботі російського ВПК
Тому майже немає сумнівів, що досягнення схожих результатів ставиться на меті через серію атак на російську металургію. Усі ці акції прекрасно вкладаються в нову стратегію України, яка має зробити ведення війни для Кремля занадто важким військовим і економічним тягарем, про що раніше детально писало наше видання.
До того ж не варто забувати про величезне значення як нафтопереробної, так і металургійної галузей не тільки для економіки загалом, а й для ведення війни та функціонування військово-промислового комплексу. Якщо нафта – це «кров війни» (пальне для танків, бронемашин, авіації, флоту та транспорту), то металургія – її «плоть».
Немає, мабуть, жодного зразка озброєнь чи боєприпасів, де б не використовувались продукти металургії, причому для виробництва бронетехніки, артилерії, снарядів потрібні сотні тисяч тонн металів. Будь-які значущі атаки на металургійне виробництво в будь-якому разі мають позначитись як на економічних показниках держави-агресора, так і на функціонуванні його ВПК.
Усунення пошкоджень в умовах санкцій може стати вельми важкою справою
Крім того, варто нагадати, що в умовах санкцій у Росії дійсно можуть виникати серйозні проблеми з ремонтом та заміною великогабаритного, дорогого та нестандартного обладнання, яким є обладнання великих нафтопереробних та металургійних підприємств.
В обхід санкцій Росія успішно організовує імпорт деталей і комплектуючих для своєї промисловості, але навряд чи це можна повторити із багатотонним обладнанням, чи ремонтом, який можуть зробити лише західні компанії. Тому масштабування такого роду ударів, особливо проти підприємств з особливо важливим і важкозамінним обладнанням, має стати трендом наступних місяців оборони України від російської агресії.
Росія має безліч військових та промислових об’єктів, тому захистити всі просто неможливо
Нарешті, не менш важливим аспектом нового методу боротьби України проти російського вторгнення є відволікання і розпорошення захисних сил та засобів російської армії. Очевидно, що навіть західна частина Росії, до якої вже можуть «дотягнутись» українські безпілотні системи, є величезною територією від Санкт-Петербурга на півночі до Туапсе на півдні, не кажучи вже про прикордонні регіоні.
Саме така географія прильотів невідомих БПЛА фіксується останніми місяцями в Росії. Відповідно, надійно захистити величезну кількість військових, промислових, інфраструктурних та інших об’єктів на території лише західної частини Росії просто неможливо, адже засобів ППО не завжди вистачає для прикриття фронту, військового тилу та логістики, а також тимчасово окупованого Криму, який у цьому плані має особливе, можна сказати, «сакральне» значення для Кремля.
Крім того, Росія продовжує втрачати засоби ППО в інтенсивній війні – лише за підтвердженими даними, втрати становлять близько 300 одиниць зенітно-ракетних комплексів, зенітних самохідних установок та зенітних гармат.
Отже, навіть в умовах жорсткого дефіциту озброєнь і боєприпасів, обумовленого нестачею західної допомоги, Україна знаходить нові підходи, як зробити максимально важким й невигідним для Росії подальше ведення війни. Тому зараз російське керівництво постає перед нелегким вибором, на чому зосередити захист – на об’єктах фронтового тилу на тимчасово окупованих територіях України, зокрема в Криму, або на території самої Росії.
При цьому невідомо, що стане об’єктом наступних атак – склад зберігання боєприпасів, аеродром з військовою авіацією або порт з бойовими кораблями, підприємство ВПК або нафтопереробний чи металургійний завод.
