У свої 18-ть Богдан обійняв маму, потиснув руку батькові, зібрав речі, сів на потяг та поїхав вступати у військову академію. Він відчував, що доведеться захищати країну, проте не здогадувався, що у свої 25 стане ветераном війни. Нині Богдана знають як розвідника, кавалера ордену «Хрест бойових заслуг» та лицаря Ордена Богдана Хмельницького. Він один із перших зустрічав окупантів на Кримському кордоні. Зараз Богдан займається допомогою ветеранам і є керівником Вінницького підрозділу благодійного фонду Волонтерське об’єднання «Веста». Поспілкувалась з героєм кореспондентка Вінниця.info.
«Під час бою, ми потрапили у засідку. Мене в упор розстріляли, випустивши дев’ять куль. Я лежав в кюветі біля дороги й приготувався вмерти. В ті хвилини я думав, що нічого не залишив по собі — ні дружини, ні дітей, нікого… Я собі пообіцяв, якщо я дивом Господнім виживу, – обов’язково почну будувати особисте життя».
Так згадує найважчий день на війні розвідник Богдан Копчатов. Диво сталося. Він вижив. Його реабілітація досі триває. Щодня доводиться підтягувати здоров’я. Попри це Богдан знайшов сили допомагати ветеранам, родинам військових. Наша зустріч відбулась у вінницькому офісі благодійного фонду волонтерського об’єднання «Веста». На стінах майорять прапори 80-їОШБ та громадської організації.
Богдан планує, що це буде не просто офіс, а простір, де ветерани зможуть поспілкуватись і отримувати всю необхідну допомогу. А поки він налагоджує співпрацю із приватними медичними клініками аби воїни мали можливість підлікуватись. А ще в офісі працює юрист та психолог, які завжди готові вислухати ветерана. Родини загиблих, віськовополонених, зниклих безвісти, можуть отримати підтримку і безкоштовні консультації, зареєструвавшись: http://surl.li/upsqy
«Стати військовим хотів із дитинства»
Богдан виріс у Брацлаві на Вінниччині. Каже, в його родині не було кадрових військових. Щоправда, дід був ветераном — прийшов зі Другої світової війни пораненим. Має ордени та медалі.
«Коли мені було 8- чи то 9 років, саме прийшов з армії моєї сестри майбутній чоловік. Він розповідав про свою службу і мене тоді це зацікавило. Ще часто крутили фільми про війну, як от «9 рота» і тому подібні. Я з 6-річного віку, у дитинстві грався у війну, козаки-розбійники. Був малим дурником і мріяв потрапити на справжню війну. Ну ось, домріявся. Коли я був в 11 класі, почався Майдан. Весною це переросло в АТО. Я зрозумів, що мені потрібно щось робити. Після закінчення школи, пішов у військову академію. І так зародилась моя військова кар’єра», — розповідає Богдан Копчатов.
Богдан навчався на піхотного командира, але за розподілом потрапив у частину військової розвідки. Був командиром підрозділу. Має позивний Ахілл.
«Прийшли ми в частину, перший день після випуску. Це було 4 червня. Приїхали, зайшли відрекомендовувались перед командиром частини. Він каже, потрібно, щоб в кожного був позивний. В мене тоді була травма п’яти, Ахіллового сухожилля. Командир помітив, і сказав «Ти будеш Ахілл». А мій товариш недочував на одне вухо – то його назвали Ван Гог», — пригадує розвідник.
Стримував окупантів, які наступали з Криму
Богдан потрапив на війну у двадцятирічному віці, в розбомблені Піски. Здогадувався, що його чекає. Проте ніколи не давав паніці заволодіти розумом. В день повномасштабного вторгнення молодий військовий був на навчаннях на кордоні з тимчасово окупованим Кримом.
«Перший день повномасштабної війни пам’ятаю в деталях. В ніч з 23-го на 24-те я був на командному пункті, не спав. Росіяни поглушили наш зв’язок, але близько 4-ї ранку мені зателефонував мій підлеглий з кордону, з Чонгара і каже: «по нас працює артилерія, гради». Далі нас почала бомбити авіація. Росіян заходило з Криму 25 тисяч, а нас на адмінмежі було до п’ятисот людей. За три години противник повністю зайняв лівий берег Херсонської області. Я з підрозділом опинився в оперативному оточенні. Шляхами маневрів ми виходили, як могли», — згадує Богдан.
Молодому розвіднику довелося на певний час прийняти командування взводом морської піхоти.
«В нас на другий день уже були полонені. Першим до нас приїхав п’яний майор. Він заблукав і виїхав не в ту вулицю. Потім деякі російські гвардійці розпустили сльози й теж здалися. В багатьох із них позабирали телефони, вони були без зв’язку. Я підозрюю, що частина із них дійсно не знали куди вони їдуть, але ж їхні офіцери та командири знали точно».
«Мене в упор розстріляли абхази»
Після виходу з оточення Богдан разом з іншими військовими шукали прихисток, де можна перепочити. Жителька Запорізької області на деякий час поселила воїнів у молитовному будинку, дала теплий одяг та їжу.
«Далі, я виконував бойові завдання в Запорізькій області. Уже в березні 2022 року у населеному пункті Василівка Запорізької області я зі своєю групою потрапив в засідку. Отримав дев’ять кульових поранень, одне з яких в голову. Мене в упор розстріляли абхази. Я лежав в кюветі біля дороги та приготувався померти. Проте завдячуючи професійності моїх підлеглих, мені перетягнули турнікети й винесли на прострілених ногах. В тому бою один із нас загинув. Всю дорогу до операційної я був у свідомості. Спочатку мене евакуювали у 9-ту міську лікарню Запоріжжя, там був у комі. Потім перевезли у реанімацію Дніпра, потім – у Львів», — згадує ветеран.
Реабілітація військового тривала протягом чотирьох місяців. Богдан не ходив, не міг навіть сидіти, права рука не працювала.
«Я заборонив батькам їхати до мене у госпіталь і вони мене послухали. Поки я лікувався, зі мною весь була сестра. Вона мені допомагала, готувала їсти. Я побачив рідних через п’ять місяців, коли мене виписали із госпіталю. Перші дні, — дуже завдячую своїм батькам, – вони до мене не говорили. Лише приносили їсти, заносили тарілки. Ніхто не плакав біля мене. Певен, це було поза моїми очима. Мені тоді було емоційно погано. Якби під боком плакала мама, це мені б не допомогло».
Богдан каже, що уже як два роки поспіль він намагається відновитись після важких травм.
«Мені пропонували їхати на реабілітацію в Італію, але я відмовився. Я про це потім пошкодував. Сказав, віддайте моє місце іншому, а я буду тут».
Про плани на одруження
Богдан із нареченою, яка родом із Вінниці, подали заяву на шлюб. Каже, поки що це буде просто розпис, без весілля.
«Ми розпишемось 12 липня, а саме весілля відсвяткуємо після закінчення війни. Вирішили зберегти кошти й вкласти їх в подорож, або в корисну справу. В мене є ціль відвідати Великобританію, особливо Лондон. Я сам футбольний фанат і хочу побувати на англійському футболі.Також поки в мене є сили я буду всебічно підтримувати ветеранів та родини військових».
Вінниця.info, фото Богдана Копчатова
