Фото: armyinform.com.ua
Дослідження групи Рейтинг показало: якщо у 2022 році про згуртованість в українському суспільстві говорили 87% респондентів, то зараз – 64%. Нерви українців натягнуті як струни, тож будь-яка проблема, будь-яке питання сприймаються населенням дуже болісно і щоразу розколюють суспільство. На тих, хто може виїхати, і тих, хто не може. На тих, хто зараз мешкає в Європі, і тих, хто залишився в Україні. На тих, хто воює, і тих, хто живе у власній реальності далеко від фронту. На тих, хто віддає своє життя, і на тих, хто готовий віддати лише «лайк».
Не дивно, що зміни у порядку проведення мобілізації та військового обліку викликали величезний резонанс і єдності серед українців не додали. Про основні моменти законопроєкту №10378 ми вже писали, а сьогодні разом із експертами обговорили можливі економічні наслідки.
«Підуть не те що в тінь, а в ліси»
Ситуація на українському ринку праці і до цього законопроєкту складалася цікавою: якщо раніше оформлення «в білу» було конкурентною перевагою компанії, то після початку повномасштабної війни чоловіки самі почали відмовлятися від офіційного оформлення, щоб їх не призвали. Багато хто ставить умову: працювати тільки через ФОП.
На думку генерального директора ESCADRA Recruitment Agency Ltd Юрія Гороховського, нововведення проєкту закону №10378 ситуацію лише погіршать.
— Думаю, що в такому вигляді документ все ж таки не затвердять, — зазначив Гороховський. — А якщо ухвалять, то багато хто піде не те що в тінь, а в ліси. Якщо буде така мобілізація, про яку усі говорять, це просто вб’є український бізнес.
Експерт нагадав, що під час Другої світової війни робочі місця чоловіків на виробництвах займали жінки та діти з 14 років, і далеко не завжди це робилося добровільно. Що відносно цього гадають наші чиновники, з документа незрозуміло.
Якщо депутати схвалять пропозиції уряду, вручення повісток у спортзалах, торгових центрах, на вулиці, ресторанах та кінотеатрах із напівлегального стане легальним. Адже все це – громадські місця, затверджені у законопроєкті. Директор компанії «Ресторанний консалтинг» Ольга Насонова вважає, що з такими нововведеннями ресторанний бізнес в Україні просто не має майбутнього.
«Залишиться лише минуле – спогади, які цікаві проєкти ми мали, — написала Насонова на своїй сторінці в соцмережі. — Можливо, залишаться лише соціальні столові, суто жіночі кафе та ресторани-велюри «для своїх». Хто ходитиме до закладів, якщо запрацює цей закон? Хто працюватиме на кухні чи в барі? Майже немає жінок на гарячому процесі, та й розтягнути піцу жіночі ручки не зможуть. А чи зможуть утриматися пивні ресторани та бари, де основна аудиторія – чоловіки? А заклади у торгових центрах? Від цього дуже сумно. І робити прогнози розвитку бізнесу просто неможливо».
Стратегічні та практичні ризики
Про стратегічні та практичні ризики нового законопроєкту розповів і аналітик Аналітичного центру «Об’єднана Україна» Олексій Кущ.
Стратегічний ризик – це розподіл суспільства та держави. Частина суспільства після таких нововведень цілком може перейти до «катакомбного стану», повністю розірвавши зв’язки, що з’єднують його з державними інститутами.
– Перехід частини суспільства під час війни в опозицію до державних інституцій просто неприпустимий, – каже Олексій Кущ. — Звичайно, це можна частково компенсувати ідеологічним накачуванням і репресивним апаратом, але зараз все ж таки не перша половина ХХ століття, а Україна — не СРСР. Тож у законопроєкт, можна сказати, закладено фундаментальний критичний чинник у вигляді антагонізму між державою та значною частиною суспільства.
Насправді це може призвести, по-перше, до того, що люди почнуть масово знімати готівку з карт, рахунків, депозитів. І це, у свою чергу, перетвориться на потужний відтік коштів населення із банків. До речі, процес уже пішов. На форумах та в соцмережах українці розповідають, що вже почали знімати гроші з рахунків, оскільки наміри законодавців непередбачувані та межують із неадекватністю.
По-друге, як уже говорилося вище, люди звільнятимуться з роботи та працюватимуть «у чорну». В результаті держава не отримає значної частини податків з фонду оплати праці та ЄСВ, тобто недорахується грошей і Пенсійний фонд.
По-третє, каже Олексій Кущ, посилиться міграція, зокрема й жінок. Збільшиться кількість спроб незаконного перетину кордону.
– Люди будуть стурбовані особистим виживанням, а, як відомо, інстинкт самозбереження є найпотужнішим у людині, – каже аналітик. — Ми навіть не можемо уявити, до чого все це може призвести, до яких рецидивів – індивідуальних та колективних. Вже ніхто не думатиме про волонтерство та донати.
Автори законопроєкту не врахували ні суттєвих ризиків, ні наслідків практичного застосування положень документа, підсумував Кущ. На жаль, каже експерт, до людей продовжують ставитися як до математичного біоресурсу, забуваючи, що знак нескінченності не застосовується до демографічних показників.
Експерти відзначають ще один цікавий момент. Оскільки законопроєкт порушує конституційні права громадян (обмеження права власності, надання широких повноважень органам, які не мають відповідних компетенцій), він дозволить ухилянтам успішно відстоювати свої права у суді. Але оскільки послугами адвокатів у нас в країні користуються далеко не всі, навряд чи можна говорити про те, що перед цим законом будуть рівні усі – деякі будуть трохи «рівніші».
Стратегія «вб’ють цих, призвемо нових» працює недовго
Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко вважає, що в законопроєкті, найімовірніше, буде чимало змін і правок, тож кінцевий варіант сильно відрізнятиметься від проєкту.
— Зрозуміло одне: влада вважає, що війна буде довгою, тому їй потрібна модель мобілізації, яка працюватиме роками, щоб можна було постійно проводити мобілізацію, — зазначив Охріменко.
Втім, багато економістів вважають, що про жодні «роки» не може бути й мови.
У нас заведено постійно говорити про механізми реалізації та забувати про сутність, каже директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзін. А головне питання сьогодні полягає в тому, що не можна найняти людей, якщо немає грошей.
– Щоб збільшити кількість мобілізованих, потрібно забезпечити їх одягом, зброєю, боєприпасами, – наголосив Олег Пендзін. – За ці дні ми не раз чули про те, що для того, щоб призвати пів мільйона людей, потрібно пів трильйона гривень, яких немає і з’явитися їм нізвідки. Практично всі податки, які сьогодні збираються, йдуть на війну.
Не буде макрофінансової допомоги – доведеться скорочувати соціальні витрати. Крім того, ніде в інформаційному просторі я не бачив, а це реально існує, інформацію про те, що сьогодні в Україні підприємства ВПК не можуть продати вироблену броньовану техніку Міністерству оборони, оскільки міністерство не має грошей. Ось такий «перехід на військові рейки». Суспільство обговорює, як вручатимуть повістки, хоча треба поставити зовсім інше запитання: за рахунок чого новобранців одягнуть, взують, нагодують і озброять? Не вилами ж вони воюватимуть?
Справді, найбільший резонанс викликають наміри додатково мобілізувати 400-500 тисяч осіб, утримувати яких держава не спроможна, погоджується аналітик Данило Монін. Але готові хапати на вулиці, вбиваючи як мотивацію, так і принцип Свободи, який мав відрізняти Україну від Росії. А за фактом нам пропонують «концтабір та обов’язок».
Стратегія «вб’ють цих, призвемо нових» працює лише на короткостроковому чи середньостроковому часовому горизонті, каже Олексій Кущ. Умовно кажучи, тримаємося ще один рік і тоді: чи РФ розвалиться, чи США вступлять у війну, чи нам дадуть суперзброю. Але оскільки всі ці пункти — нереалістичні, вказана стратегія є квитком в один кінець.
– Примусова мобілізація не є нашою перевагою, порівняно з РФ, оскільки там ці можливості набагато перевершують наші, – пояснює експерт. — Нашим варіантом може бути добровільний принцип формування штурмових армійських частин із великою зарплатою та соціальним пакетом. Для тилового забезпечення можна застосовувати заохочувальну мобілізацію. Наші ФПГ повинні взяти на себе утримання частини підрозділів: вони зацікавлені у захисті своїх активів, але поки що не дуже активно залучаються до фінансування сектору оборони. Але якщо всі загинуть, який сенс у всьому цьому? Якщо зараз такі проблеми з мобілізацією, що буде за три роки? Плануючи політико-дипломатичні рішення, слід визначити цінність життя людини як найвищу домінанту для держави та виходити з цього. На піку опору зафіксувати мінімальні втрати, щоби на спаді не довелося фіксувати максимальні.
