Фото: УНІАН
Періодично ні-ні та й спливають акуратні заяви влади про те, що ті, хто ще не вийшов на пенсію, її можуть і не отримати. Населення старіє, податків платити нема кому, тож давайте, люди, постарайтеся самі собі відкладати на старість.
Подібні заяви, звісно, дуже бадьорять українців. І так, вони розуміють, що солідарна система «не тягне» таку кількість пенсіонерів, але не дуже розуміють, навіщо за таких перспектив вони сьогодні платять податки. Навряд чи подібні заяви сприятимуть тому, що «тіньовики» захочуть засвітити свої прибутки, якщо головна мета – встигнути заробити собі на пенсію. Та й як люди можуть заробити та накопичити собі на пенсію, коли, за даними Світового банку, у злиднях живуть 28% населення країни?
Одна з останніх таких заяв – від першої заступниці міністра соціальної політики Дарини Марчак, яка порадила українцям «працювати до останнього», оскільки державні пенсійні виплати будуть дуже невеликими.
«У роботі на пенсії є свої плюси»
Про проблему дефіциту у Пенсійному фонді українці чують понад 30 років. І років 20 – про необхідність запровадження другого рівня пенсійної системи – накопичувального. З цим важко сперечатися: солідарна система справді не справляється в умовах, коли кількість пенсіонерів наближається до працюючих громадян – співвідношення має бути як мінімум 1:1,5. Тільки є одне маленьке «але»: працюючих у нас набагато більше, ніж каже Дар’я Марчак. Саме тому в Мінсоцполітики говорять не про громадян, які працюють, а про платників ЄСВ, що, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
До повномасштабної війни в Україні було 22 млн працездатного населення, а податки сплачували всього 13 млн. Тобто основна проблема економіки взагалі і української пенсійної системи зокрема все ж таки не в поганій демографії, а в тіньовій економіці. І подібні заяви Мінсоцполітики точно не сприяють тому, щоб працюючі виходили з тіні.
Заради справедливості скажемо, що низка експертів підтримують тези Марчак. Так, наприклад, виконавчий директор Економічного дискусійного клубу Олег Пендзін каже, що солідарна пенсійна система справді «не витягує», і в перспективі ситуація лише погіршуватиметься.
Аналітик Данило Монін також повністю згоден із Дарією Марчак і вважає, що вона адекватно та правильно дивиться на ситуацію.
— Солідарні пенсії залишаться, але вони не будуть більшими, — зазначив експерт у коментарі Коротко про. – З нашою демографією потрібно справді переходити на самостійне накопичення на старість – така реальність. І в роботі у пенсійному віці теж є свої плюси: люди зайняті та мають більше грошей. Наприклад, мій батько працював до кінця життя, і особисто для мене це приклад для наслідування.
Президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко не перший рік говорить про те, що у питанні пенсійного забезпечення треба сподіватися лише на себе, тож нічого нового він не почув.
– На останніх виборах усі дуже раділи обіцянкам «пенсій, як у Європі», – нагадав економіст у розмові з Коротко про. – Але в Європі теж державні пенсії малі, якщо порівнювати з їхнім рівнем життя. На жаль, люди наївні: постійно вірять передвиборчим обіцянкам. І ліниві: ні податки платити не хочуть, ні збирати самі на старість не хочуть.
Це як сферичний кінь у вакуумі — правильно в теорії
Водночас чимало експертів висловили своє різко негативне ставлення до позиції Марчак. Сергій Лямець на своїй сторінці у фейсбуці написав саркастичний пост «світлій ідеї перевести країну на накопичувальні пенсійні рахунки».
«Ця ідея як сферичний кінь у вакуумі – правильна в теорії. На практиці в Україні поки що неможливо запровадити накопичувальні пенсії. Чому? Та тому, що суть накопичувального страхування полягає в тому, що пенсійні заощадження випереджають темпи зростання інфляції. Під це монтується система складного відсотка, розвивається фондовий ринок, запроваджуються прогресивні фінансові інструменти на кшталт взаємних фондів та захисту прав інвестора. Тому воно працює у Штатах, Британії, Японії та Європі. Мільйони людей бачать практично, що це можливо: відкладати гроші на старість і примножити їх за рахунок пасивних інструментів інвестування. Ось чому на пенсійних рахунках там трильйони доларів, а у нас – лише пенсійний фонд НБУ», – написав Лямець.
За його словами, перешкодами накопичувальній системі в Україні є все: «кінська інфляція», періодична девальвація, яка перетворює відкладені гроші на ніщо, відсутність фондового ринку, негативна прибутковість депозитів, піраміда на ринку ОВДП.
«Тому маємо дивну картину. Заступник міністра соцполітики регулярно пише дивні речі, і складається враження, що ми кудись ідемо. За фактом – ні», — підсумував Сергій Лямець.
Вибухонебезпечною сумішшю непрофесіоналізму та псевдоліберального популізму назвав заяви Дар’ї Марчак аналітик Олексій Кущ.
– Теоретично є три рівні пенсійної системи: солідарна (умовний шматок хліба, гарантований державою), накопичувальна обов’язкова (шар масла на скибку хліба), накопичувальна добровільна (ковбаса чи червона ікра на хліб з масло, хто скільки зможе накопичити), – популярно пояснив експерт. – В Україні є перший та третій рівні, немає другого. Тобто ніхто не заважає українцям накопичувати на пенсію – були б гроші.
Але, продовжує Олексій Кущ, адже мета не в тому, щоб усі українці накопичили на старість, а в тому, щоб здерти з роботодавця додаткові 2% на обов’язкове пенсійне накопичення. І це до існуючої ставки ЄСВ у 22%, яка й так надто велика для наших нинішніх реалій та призводить до формування тіньового сектору економіки та тіньового ринку праці. Якщо ж «вирвати» ці 2% із існуючої ставки ЄСВ, це погіршить існуючий дефіцит ПФУ.
— Крім того, чиновники хочуть у рамках реформи створити спеціальну державну адміністрацію з акредитації приватних компаній з управління накопичувальними пенсійними фондами, тобто роздавати дозволи за «малу дещицю». Ця державна адміністрація буде чимось на зразок чергової точки зняття корупційних рент із фінансових пенсійних потоків, — додав експерт.
Що робити?
За словами Олексія Куща, для запровадження накопичувальної пенсійної системи необхідно, щоб економіка «обросла жиром» і могла сплачувати зайві 2% на фонд оплати праці. Необхідно перейти в стадію сталого розвитку з низькою інфляцією та міцною національною валютою, і це точно не про сьогоднішні реалії.
Ще шаленіша ідея – дозволити вкладати ці гроші в західні акції та облігації, адже фактично це відтік капіталу за кордон, інвестиції в чужі економіки. Українська економіка потребує припливу, а не відтоку капіталу.
Крім того, старт накопичувальної пенсійної системи передбачає наявність у країні великої частки населення молодше 35 років – тільки в цьому разі можна буде щось накопичити.
— Але найбільша проблема у нас – це суцільне, системне розкрадання на всіх рівнях, — зазначає експерт. — Все чуже у нас безжально крадуть – достатньо згадати трасти, «банкопади», будівельні афери. Розікрали навіть накопичувальний пенсійний фонд НБУ. Тому спочатку треба мінімізувати корупцію, запровадити спадкову відповідальність для корупціонерів, вийти на рівень невідворотності правосуддя, а потім уже запроваджувати другий рівень.
Натомість, каже експерт, в Україні є актив, який може забезпечити накопичувальні пенсії вже зараз. Це земля сільськогосподарського призначення. Модель наступна: накопичувальні пенсійні фонди залучають кошти вкладників та вкладають їх у земельні активи, що передаються у довгострокову оренду фермерам. Пенсії виплачуються із земельної орендної плати. Якщо людина хоче вийти із Пенсійного фонду, її актив у вигляді землі продається за ринковою ціною, а гроші повертаються вкладнику.
— Україна має реальний шанс на успішну накопичувальну пенсійну модель: це поєднання земельної та пенсійної реформ, — підсумував експерт. – Але така реформа вигідна лише простим громадянам, а не лобістам. Тобто не буде ухвалена ніколи.
