Analitica

На чолі золотоверхого Києва та всієї України

На чолі золотоверхого Києва та всієї України
357140 ПЕРЕГЛЯДІВ

Унікальний ювілей Патріарха Філарета та всієї Православної церкви – 55 років на древній київській кафедрі. Українці повинні пишатися цим фактом і усвідомлювати його значення для Православ’я. Сам Дух Святий тоді настановив владику Філарета бути старшим єпископом в Україні, «пасти церкву Господа і Бога, яку він надбав Кров’ю Своєю» (Діян. 20:28).

14 травня 1966 року єпископ Філарет (Денисенко) возведений у сан архієпископа Київського та Галицького, призначений екзархом України та постійним членом Священного Синоду Руської православної церкви. Було тоді владиці лишень 37 років. Саме з того часу починається безпрецедентна історія Української православної церкви та всього Вселенського православ’я – поява архієрея, який перебував би на одній кафедрі 55 років. Окрім того, вл. Філарет став першим українцем за національністю на цій кафедрі за понад півтора століття!

Як стверджують історики Церкви, після Патріарха Філарета, найдовше з усіх архієреїв на київській кафедрі перебував митрополит Фотій – 22 роки та ще митрополит Філарет (Амфітеатров) – 20 років.

22 травня 1966 року, після призначення, архієпископ Філарет звершив першу службу Божу в своєму кафедральному Володимирському соборі Києва у новому статусі. Тоді українська паства вл. Філарета складала близько 60 відсотків від усіх парафій РПЦ. Велика та відповідальна робота для молодого архієрея. Відтоді його молитва в тому храмі не припиняється.

Українське православ’я за більш як тисячу років точно не знає, щоб пастир так довго здійснював своє служіння на одній кафедрі, а тут ще столична та древня – київська! Осяяна славними іменами великих подвижників нашого благочестя, зокрема: першого митрополита Київського Михаїла, митрополита Київського Іларіона із русичів, святителя митрополита Київського і всієї Руси Климента Смолятича, священномученика митрополита Київського і всієї Руси Макарія, митрополита Київського, Галицького і всієї Руси святителя Петра Могили, митрополита Сильвестра Косова, митрополита Йосифа Нелюбовича-Тукальського, митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Руси Рафаїла Заборовського, митрополита Київського і Галицького Євгенія Болховітінова, митрополита Київського і Галицького Філарета Амфітеатрова, перших Патріархів Київських і всієї Руси-України Мстислава (Скрипника) та Володимира (Романюка).

У горнилі атеїстичного режиму

Це не була посада честі. Це було тяжке та самовіддане служіння. Бо прихід на київську кафедру архієпископа Філарета припав саме на час так званої антирелігійної кампанії, коли перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов пообіцяв «показати останнього попа по телевізору». Необхідно було мати мужність, щоб називати себе християнином, ба навіть просто віруючою людиною. А тут нести хрест архієрея Православної церкви!

Цей особистий, більше ніж півсторічний ювілей Патріарха Філарета, є драматичною історією Української церкви, час злетів і падінь, збереження віри Христової в роки атеїстичних комуністичних гонінь, виборювання національної, української церковної окремішності та, зрештою, автокефалії.

За довгі роки служіння, які можуть бути періодом усього життя простої людини, Патріарх Філарет завжди ревно виконував архієрейські обов’язки. За комуністичної влади він зумів уберегти від закриття сотні храмів і, зокрема, Володимирський кафедральний собор Києва, збудував митрополичу (а нині – патріаршу) резиденцію на вулиці Пушкінській у Києві (яку тепер незаконно, рейдерським шляхом переписали на себе ділки з грецької ПЦУ та мабуть хочуть знести, щоб побудувати комерційні офіси), видав українською мовою Новий Завіт, дбав за розвиток духовних навчальних закладів, домігся відкриття Києво-Печерської лаври, провів святкування 1000-ліття Хрещення Руси, виборов у Московського патріарха Алексія ІІ статус «незалежної в управлінні» для УПЦ та багато іншого.

Простий факт: у радянський період за час перебування владики у Києві не було закрито жодного храму! Це не тішило безбожну владу. 1975 року заступник голови Ради у справах культів при Раді Міністрів СРСР В.Фуров у звіті про стан Російської православної церкви в СРСР на ім’я членів ЦК КПРС характеризував митрополита Філарета, як такого, що стоїть лояльно на позиціях держави, але намагається активізувати служителів культу, церковного активу, виступає за підвищення ролі Церкви в особистому, сімейному і суспільному житті. На той час така характеристика була далеко не найкращою. Але Філарет боровся за кожен храм і кожного священника, за кожну православну душу.

Відомий український поет, перший голова Народного руху України Іван Драч свого часу у розмові з автором цих слів так говорив про Патріарха Філарета: «Ще за радянських часів чув про митрополита Філарета, як про яскравого, непересічного церковного діяча, тоді, коли він був іще одним із церковних лідерів у Москві. І його призначення на Київську кафедру було, як на мене, знаменною подією, бо ми маємо тепер діяча з могутнім розумом, непокірним характером, людину справедливу та непересічну».

А головне, що в часи атеїзму владика постійно служив Богу, чим зберіг вогонь віри серед українського народу. Дзвони його кафедрального Володимирового собору нагадували всім киянам і гостям міста, що є правда вічна – Христова. З того часу слова «Київ», «митрополит», «патріарх» і «Філарет» стали майже синонімами.

На чолі боротьби за незалежність української Церкви

Уже з перших днів проголошення Незалежності України тодішній Київський митрополит Філарет очолив рух за помісну Українську православну церкву, а далі – створив потужну Українську православну церкву Київського патріархату. Через це в Московському патріархаті так зненавиділи його, що 1997 року проголосили анафему. У Москві добре знали Філарета, розуміли, що він доведе розпочату справу до кінця, а тому і боялися його впертості, намагалися так нейтралізувати подвижницьку діяльність.

Варто зазначити, що в Москві ніколи не любили впертого, з донецьким характером, «хохла» Філарета Денисенка. Він, як і гетьман Іван Мазепа, завжди прагнув незалежності для своєї пастви. За кожної нагоди, під будь-яким приводом, у «Білокам’яній» пробували усунути його від церковного керівництва. Найбільшими спецопераціями Москви в цьому напрямі були: архієрейський собор РПЦ 1992 р., де владику Філарета позбавили усіх ступенів священства, архієрейський собор РПЦ 1997 року, коли йому проголосили анафему та події 2018 року, коли на так званому «об’єднавчому» соборі ПЦУ, де головував грек, Патріарха Філарета не допустили до висунення кандидатом на предстоятеля та намагалися ліквідувати Київський патріархат. У всіх випадках, – двох московських соборах і одному київському, – владику Філарета звинувачували в одному: прагне повної незалежності Української православної церкви! Що й казати, тяжкий гріх, як для Москви, так і для Константинополя.

За ці роки Патріарха тричі зраджував ним же висвячений єпископат, двічі підступно та в порушення канонів і церковних правил, під впливом зовнішніх і нецерковних сил, сідали на його кафедру (від Москви митрополит Володимир Сабодан, а від Фанару – митрополит Епіфаній Думенко), створювалися паралельні конфесії до УПЦ Київського патріархату (УПЦ МП, УАПЦ і ПЦУ). Це були ті, кому він давав путівку в життя, допомагав і підтримував. «Шануйте наставників», то заповідь не для них.

При цьому Патріарх Філарет не зважав на всю неправду та злобу, яка щедро виливалася на нього тими, кому він довіряв і любив, він служив ідеї – розбудовував Київський патріархат, справді незалежну Православну церкву українського народу. Саме за безпосередньої участі Патріарха Філарета постала ціла ієрархія єпископів, які тепер склали ядро Православної церкви України. Він відкрив духовні навчальні заклади, де вони отримали освіту, вчив елементарним богословським знанням. Ним здійснено переклад Біблії українською мовою (Святійший є четвертим перекладачем Святого Письма), перекладено та видано понад дві сотні томів богословської, богослужбової та святоотцівської літератури. Відроджено сотні храмів, постав із небуття Михайлівський Золотоверхий монастир та інші обителі. Патріарх Філарет навіть продав особисту квартиру та на отримані гроші виготовив срібну раку до мощей великомучениці Варвари, які спочивають у Володимирському соборі. Потім за його сприяння з’явилася і подібна рака для мощей священномученика Макарія.

Святійший Філарет фактично єдиний із усіх тоді архієреїв УПЦ КП, а тепер ПЦУ знає, що таке справжнє монаше життя – в духовному подвигу та самовдосконаленні, а не в айфонах і Фейсбуці.

Зрозуміло, що без титанічної роботи Патріарха Філарета 2019 року не було б ніякого Томосу, бо Константинопольському патріархові Варфоломію просто не було б кому йому видавати. В Україні існував би потужний Московський патріархат і маргінальна та невпливова УАПЦ, створена лише для противаги УПЦ КП. І не вина Патріарха Філарета, що фанарський Томос 2019 року виявився документом не про повну автокефалію Української православної церкви, а про залежність від Константинополя, не його вина, що не відбулося об’єднання всього Українського православ’я в одну помісну Церкву. Це безпосередня провина таких горе-державних діячів і ієрархів-зрадників, які не послухали досвідченого пастиря та церковного діяча, а потім обдурили, зрадили, обікрали та ще й донині паплюжать (глузують, виставляючи в церковному календарі у звичайній скуфії та лукаво звуть «почесним патріархом», забороняючи вітати навіть із Днем ангела та Днем народження).

Його мета – український Патріархат

Нині Патріарх Філарет, попри зраду, оббріхування, шалений спротив зовнішніх ворогів повної незалежності Української церкви та їх внутрішніх прислужників, безкомпромісно продовжує боротьбу за українську Патріаршу традицію, постійно звершує богослужіння, керує Українською православною церквою Київського патріархату, опікується православними українцями діаспори.

Ті, для кого Патріарх Філарет є святителем, нині зламали присягу, принесену під час висвяти в архієреї. Пригадаємо, як лідер зрадників, невдячних синів, митрополит Епіфаній Думенко 23 січня 2014 року з амвону Володимирського собору казав Святійшому: «Подібно до старозавітного праведного Іова, через заздрість лукавого духа, Ви з висот, яких досягли в служінні у Російській православній церкві, були зведені до поругань, знущань і ганьби. І все це, замість подяки й шани, отримали від колишніх співбратів, від тих, на кого покладали свої руки в таїнстві Хіротонії і з ким разом служили біля одного престолу». Оця заздрість лукавого духа тепер панує в Православній церкві України, саме вона штовхає предстоятеля цієї митрополії Епіфанія та інших йти безбожним шляхом діячів із Московського патріархату (які свого часу творили антиканонічний заколот на Харківському соборі) – щоденно вигадувати для Патріарха Філарета все нові і нові «поругання, знущання та ганьбу».

Невже ПЦУ – то клон РПЦ, потворний симулякр російської релігійної структури? Митрополит Епіфаній зразка 2014 року зі своїм виступом, де засуджував представників РПЦ, тепер нагадує біблійного фарисея, який говорив: «Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники, або як цей митар» (Лк. 18:11). Епіфаній, засуджуючи тоді гонителів Патріарха Філарета, вже сам перетворився на найбільшого та найцинічнішого з них.

У травні 2021 року в інтерв’ю одному олігархічному телеканалу митрополит Епіфаній заявив, що не хоче бути Патріархом, бо «це тяжкий хрест». В одній фразі очільник ПЦУ зізнався, що для нього не є пріоритетом збереження святої Патріаршої традиції (вже овіяної ім’ям трьох українських Патріархів-подвижників) та одночасно розписався у власній нікчемності, непідготовленості та слабкодухості.

А Патріарх Філарет не зважає ні на слова прислужників Москви, ні на капості кметів Стамбулу, він і далі твердо йде за правдою, відстоює ідею незалежності Української православної церкви – в статусі Патріархату. 20 червня 2019 року у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі Його Святість Філарет провів помісний собор УПЦ КП, на якому викрив усю неправду Томосу, де закладена не свобода, а залежність від Константинопольського патріархату, його папські амбіції, закликав свято берегти чистоту православ’я, українську Патріаршу традицію та продовжити боротьбу за повністю незалежну Українську православну церкву.

Нині Патріарх Філарет ніякий не «почесний патріарх», як його нерозумно іменують у грецькій митрополії ПЦУ. Він (подобається це комусь, чи ні) є діючим патріархом УПЦ Київського патріархату (конфесії, яка юридично визнана в США, Канаді та Європі), а нині добивається поновлення державної реєстрації, незаконно скасованої за часів Порошенка.

«Київський патріархат соборно обрав владику Філарета пожиттєво своїм предстоятелем. Ніяких канонічних чи статутних підстав для його усунення з посади немає. Навпаки – можна бути йому лише вдячним за те, що у більш ніж поважному віці та у зовнішніх несприятливих умовах його працею, як предстоятеля, Київський патріархат зростає, міцніє, набуває авторитету в суспільстві», – прекрасні слова. Шкода лише, що вони написані одним із найбільших зрадників і брехунів – скандально відомим архієпископом Євстратієм Зорею. Тепер він каже та пише зовсім інакше… Місце сидіння та відсутність принципів і моралі цього церковного діяча змушують його вже співати осанни іншим.

Епіфанію, Євстратію та їх політичним ляльководам достатньо і ПЦУ в статусі митрополії. Їх влаштовує залежність від грецького Патріарха зі Стамбулу. Вони тішаться, що виміняли незалежність на визнання залежності (хоча варто сказати, що навіть цю уярмлену Фанаром митрополію більшість православних помісних церков таки не визнали, а їх предстоятелі сахаються від Епіфанія, як від прокаженого). Давнє малоросійське бажання мати доброго та далекого пана, мабуть, у крові адептів ПЦУ. Патріарх Філарет не такий: він боєць і максималіст, рівно йде до мети – повноцінної автокефалії в патріаршому статусі для Української православної церкви. І він переможе. Бо саме таким допомагає Господь.

Під захистом священномученика Макарія

У жертовному пастирському служінні Патріарха Філарета завжди надихав реальний приклад великого попередника – священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси, який поклав своє життя, прагнучи бути в Києві та служити пастві. Саме в день ушанування його світлої пам’яті архієпископ Філарет став правлячим київським архієреєм, вже далекого 1966 року. З того часу кожного четверга Святійший патріарх Філарет у Свято-Володимирському патріаршому соборі Києва служить акафіст біля його нетлінних мощей. Священномученик Макарій є зразком для Патріарха Філарета у києвоцентричних прагненнях: золотоверхий, богоспасаємий великокняжий Київ є великою столицею християнського світу, де возсіяли сотні подвижників благочестя.

Мабуть, не випадково 2019 року митрополит Епіфаній Думенко у своїй ненависті до духовного батька – Патріарха Філарета, заборонив архієреям і священникам ПЦУ вшанувати пам’ять митрополита Макарія, наказав не приходити до його мощей, які спочивають у Свято-Володимирському кафедральному патріаршому соборі Києва. З того часу в ПЦУ ігнорують пам’ять святого митрополита та одночасно зневажають Патріарха Філарета. І це знаково.

Саме біля цієї святині, нетлінних мощей святого Макарія, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет закликає кожного з нас любити рідну Церкву – Київський патріархат та Україну, відстоювати правду, ходити прямими стежками, боронити рідний Київський патріархат, як великий духовний здобуток нашого побожного народу, вершину незалежності Української православної церкви.

Попри спротив Москви, Константинополя, нерозуміння представників української держави важливості мати повністю незалежну Церкву, відсутність державної реєстрації, інформаційну блокаду, Київський патріархат послідовно підтримує народ. УПЦ КП – третя за кількістю вірян православна конфесія України. 17,1 % громадян України на запитання, до якої конфесії себе відносите, відповіли, що до Української православної церкви Київського патріархату (на чолі з Патріархом Філаретом). Такі результати соціологічного дослідження «Всеукраїнський омнібус», проведеного дослідницькою компанією «Active Group» у квітні 2021 року.

Сумно, що нинішня влада, йдучи шляхом своїх брехливих і цинічних попередників, проігнорувала загальноукраїнський, а не лише особистий, ювілей. Ще прикріше, що перед тим Президент України Володимир Зеленський не прислав справжньому Герою України, незламному українському Пастирю, навіть вітання з Великоднем – Воскресінням Христовим. Показову зневагу до поважної людини, яка тривале життя поклала на служіння Церкві та Україні, важко виправдати некомпетентністю оточення Глави держави, мовляв, не відають, що творять. Вони відають і свідомо ігнорують усе справді українське та глибоко духовне. Але Господь, який є Главою Церкви, усе бачить і оцінить нас за справами нашими.

Як написав відомий письменник Павло Мовчан до 90-річного ювілею Патріарха Філарета: «Я не закликаю Всевишнього зупиняти час, а прошу усіх нас скороминущих, вдивлятися в чисте, умиротворенне, просвітлене обличчя Патріарха Філарета. І ми зрозуміємо, що поряд з нами той, кого Всевишній обдарував чистим серцем і обтяжив його ж нашими неймовірно важкими обов’язками. І що з ним постійно Бог».

Юрій ДОРОШЕНКО,
Заслужений журналіст України, лауреат Премії Івана Огієнка (митрополита Іларіона)

cerkva.info

Теги: ПЦУ ,Патріарх Філарет,український Патріархат,Українська Православна Церква,Філарет ,Церква,УПЦ ,УПЦ Київського патріархату,Томос

Связаться с нами: politica.chat@gmail.com

Мої відео