Жителька Херсона Людмила Волошина з прапором, з яким зустрічала українських військових 11 листопада 2022 року. . Колаж Суспільне Херсон
Прапори, квіти, обійми й сльози щастя — все це було потім. А на початку листопада жителі Херсона з великою обережністю ставились до усіх чуток, розповідає місцева жителька Людмила Волошина. Херсонці готувались, що будуть бої і їм доведеться сидіти в укриттях, збирали їжу та набирали воду. Про спротив в окупації, про те, що відбувалось у Херсоні напередодні 11 листопада та цього дня Людмила розповіла Суспільному. Далі — пряма мова.
Про день визволення
Знаєте, це була така довгоочікувана подія, але сталася вона зненацька. 11 листопада по місту пішли чутки, що наші в місті. Ми не вірили, ми думали, що це провокації. Ми вже були навчені. Бо знали про провокації, коли група якихось людей виходила з прапорами, а потім всі, хто до них приєднувався опинялись "на підвалі". Тому — не вірилось. Не вірилось, бо було дуже тихо.
Херсон. Люди спілкуються з українськими військовими на площі Свободи звільненого міста, 12 листопада 2022 року. Фото: Юрій Соболевський/Facebook
Тільки після 17 години ми вийшли на площу Свободи. Було дуже багато людей, молоді. Всі були з нашими прапорами. І знаєте, як переповідають казки — були хлопці, були дівчата, ми їх качали на руках.
Всі машини, наші з прапорами, йшли повз і не зупинялися. А коли зупинились, така зустріч тепла була.
12 числа зранку я пішла по свіжий хліб, це теж була така рідкість. Взяла свіжого хліба і прийшла на площу близько дев'ятої години. І першими, хто заїхав, це були "Птахи Мадяра". Я не знала їх до того, поки вони прийшли. Зараз я підписана на цей блог і слідкую за цією бригадою. А тоді ми не знали, хто вони.
Херсон. Мадяр тримає кавун на площі Свободи у звільненому місті, 12 листопада 2022 року. Фото: Мадяр/Telegram
Вони першими заїхали, і ви знаєте, яка різниця була! Перші росіяни, яких ми зустріли, сказати "дурно пахли" — це не те слово. Наші хлопці були втомлені до нестями. От було видно, які вони заморені. Але вони були охайні, чисті. Вони були такі, що неможливо було пройти мимо. Це були нескінченні обійми. І вони так поводилися, що це вражало.
Підійшов один чоловік напідпитку: "Я хочу к вам в бригаду". "Чоловіче, ти святкуєш, ми на роботі, йди собі". Він удруге: "Я хочу к вам в бригаду". "Чоловіче, ми не порозуміємось". І мене вразила ця спокійність, ця достойність, із якою вони відповідали. Знаєте, ми могли набриднути цими поцілунками, обіймами. Але вони це сприймали дуже з повагою до нас. І це було дуже відчутно.
Херсон. Жителі міста зустрічають на площі Свободи українських військових, 11 листопада 2022 року. Фото надав Микита Борисов
Коли побачили, які вони втомлені, от я не могла підійти, там щось запитати чи попросити розписатися на прапорі. Я побігла додому готувати якусь їжу. Зробила відбивні, був свіжий хліб. Замотала кожен у фольгу, щоб тепленьке ж було. Зробила чай із калиною. І пропоную. "Ми не можемо", "Ми зайняті", "Поставте", "Ой, чай це дуже добре, бо пити хочеться". Попили чаю і все. Нічого їсти вони не могли, бо без кінця підходили люди.
Просто підійшла одна такого похилого віку бабця. Її привели, мабуть, за 90. І вистроїлася черга фотографуватися. Вона підійшла, стоїть — взяла за руку цього бійця, фотографується. А черга ж стоїть. Завершили сесію: "Відходьте". Вона не може. Дочку не підпускають без черги, щоб вона її забрала. Та кричить: "Вона сама не відійде! Дайте я її заберу". А вона вчепилася, вона не хоче його відпускати, розумієте. І це було так щемливо і якось знаково.
Херсон. Місцеві жителі зустрічають ЗСУ на площі Свободи, 11 листопада 2022 року. Фото: Ігор Цуркан/Facebook
Всіх на площі зустрічали. Несли воду, каву, хтось холодець приніс, якась бабця. Вони ні від чого не відмовлялися, брали, все складали, але ніхто нічого не пробував. Ми все розуміли, але так хотілося чимось пригостити. Дати чогось теплого, напоїти, обігріти. І вони відповідали нам із вдячністю, казали: "Нас так ніде не зустрічали".
Розказували про Чорнобаївку, як тепло їх зустріла громада. І особливо вони казали про Херсон, а вони з донецького напрямку до нас прийшли, що там такого немає. І це нас вразило ще більше, тому що для нас Донецьк — це Україна. Але там, мабуть, щось сталося за ці роки. І щось із цим треба буде робити після війни.
Про спротив в окупації
Ми вийшли вперше, коли у фейсбуці з'явився заклик одного з працівників нашого театру, режисер (Сергій Павлюк — ред.), який сказав, що треба чинити спротив. Ми вийшли на площу біля кінотеатру "Україна". І це теж знаково — площа Свободи, кінотеатр "Україна". І люди, які збиралися на площі — це було щось неймовірне. Ми зупиняли машини, які рухались дорогою.
Спершу проти нас виставляли ряди солдат. І ми розуміли, що це солдати. А вони нічого не могли зрозуміти. Ми кричали щось українською, потім перейшли на російську, кричали "Русский солдат, или домой", "Бери шинель, иди домой", "Русский солдат — фашист и оккупант". Ми хотіли, щоб вони почули, але нам здавалося, що через цей гомін вони не розуміють. А вони були дуже розгублені. Вони не стріляли, вони нічого не робили, вони стояли тільки.
Херсон. Люди вийшли на площу Свободи на мітинг проти окупації, березень 2022 року. Фото: Юрій Соболевський/Facebook
І в якийсь день, це було вже після того, мабуть, як була велика демонстрація на День визволення Херсона, після 13 березня, до нас зайшла росгвардія. І це були люди, які налаштовані на розгін демонстрацій. І вони поводилися зовсім по-іншому. Потім ми дізналися, що всіх демонстрантів знімали з облдержадміністрації з вікон і фіксували активістів, тих, хто в перших рядах. Когось потім виловлювали на вулицях, до когось приходили додому. Мабуть, хтось когось здавав. Але люди все одно виходили.
Я вдячна цій війні за те, що нас об'єднали, що нас вивели на вулиці й показали, хто ми є, розбудили дух народу.
Були дні, коли натовпи були шалені. Якби стільки нас виходили на всі заходи, які за державність, за Україну, то, мабуть, цього б не було. Але сталося так, як сталося. І тому я вдячна цій війні за те, що нас об'єднали, що нас вивели на вулиці й показали, хто ми є, розбудили дух народу. Сьогодні в нас багато людей, яким усе одно, які жалкують за "руським миром". Але дуже багато людей, які свідомо переходять на українську.
Я була російськомовна, і пробачте, якщо в мене проскакують якісь русизми. Але краще суржик, ніж мова загарбника. Ця війна — рушійна сила. Колись побачила на фейсбуці фото жінки в формі й написала такий відгук: "Казали, у війни не жіноче обличчя, але війна — це життя. А життя — це, по-перше, жінка, і в ньому є щось жіноче. І у війні є щось жіноче, тому що вона народжує якісь нові сили." Так я думаю.
Херсон. Люди зібралися на мітинг проти окупації у парку Слави, березень 2022 року. Фото: Сергій Старков
Тому цей спротив був потрібен нам, особисто нам. Не росіянам. Вони дуже довго, мабуть, придивлялися до нас. А тоді, коли почали стріляти, ми почали збиратися рідше, почали збиратися на інших локаціях. Але на вагах завжди життя і щось інше. І коли на твоїх очах людина поранена в ногу, поранена в груди, і ти не знаєш, чи виживе вона, чи ні… Було страшно і до того, а коли ти потрапив… Нас обстрілювали сльозогінним газом.
От перший раз, коли я була з онукою і вже збиралася додому, сіла на лаву просто на площі, вирішила подзвонити колезі. І я бачу, як їде повільно машина. Пристрій оцей, не гвинтівки, щось інше. І я бачу його очі. От він дивиться на тебе і стріляє метрів за п'ять. Я сиджу на лаві, а він стріляє. Якогось страху не було, але я переймалася за онуку — де вона, що вона. І коли сльозогінний газ починає діяти, в тебе немає можливості дихати, в тебе течуть сльози, течуть соплі, ти весь дезорієнтований. Ти не бачиш, куди йти. Хоча ти стоїш і розумієш — це твій край, твоя вулиця, але знайти дорогу дуже важко.
Херсон. Швидка допомога приїхала до пораненого на мітингу проти окупації херсонця, березень 2022 року. Фото: телеграм-канал МОСТ
Я підійшла до ялинок, там трохи менше було диму, стала дзвонити онучці. Вона вже від площі відбігла на зупинку, їхала на Острів. Тоді я вже заспокоїлась, не відходила від ялинки, поки не розсіявся цей дим. Тоді ми продовжували виходити, але вже далі від дороги зупинялися, це вже були не такі масові мітинги. І тоді всі заклики відчувалися нами як провокація. Хтось каже: "Что мы, не у себя дома? Давайте подойдем ближе, пойдем к ним", і ми розуміли, що це може бути провокація. Хтось нас почав фотографувати, на людину напали, забрали телефон, примусили видалити ці фото. Все сприймалося дуже нервово. Але ми виходили майже до квітня місяця. Потім припинили виходити, і почався такий спротив особисто кожного.
Ти розумієш, що мова — це сила, мова — це теж спротив. Отак кожен із нас свій спротив і чинив.
Я стояла на зупинці, під'їжджає машина, видно, що сидять, я б сказала фсбшники, але я не можу так стверджувати. Видно, що сидять люди військові, але вони не були у військовій формі. Вони питають російською, де можна поїсти. Я розумію, що вони кажуть, звісно, розумію! Але кажу: "Я вас не розумію". Вони починають повільно: "Гдее моожноо…" Знаєте, як росіяни запитують. Я кажу: "Не розумію". Але вони ж кажуть ті ж слова, які кажемо й ми. Вони починають показувати — мовляв, де можна поїсти? Я кажу: "Тільки на базарі". "Де базар?" Кажу: "Тільки до другої години". Я кажу українською, вони розуміють, що я кажу. Але дуже незадоволені, що їм так відповідають.
І ти розумієш, що мова — це сила, мова — це теж спротив. Отак кожен із нас свій спротив і чинив. А мої особисті враження від окупації — це сморід. Сморід, який вони занесли в місто. І коли нас звільнили, мені дуже хотілося, щоб почалася злива, яка б змила все це. Але ще дуже багато треба змивати.
Що відомо про звільнення правобережжя Херсонщини
З початку жовтня і до початку листопада 2022 року Сили оборони просунулися вглиб Херсонщини на 36,5 кілометрів. Загальна площа відвойованої території сягала до 1381 кв. км.
На Херсонському напрямку лише за один день 9 листопада 2022 року Сили оборони звільнили 12 населених пунктів: Дудчани, П’ятихатки, Борозенське, Садок, Безводне, Іщенка, Костромка, Краснолюбецьк, Калинівське, Бобровий Кут, Безіменне і Благодатне.
Військові РФ намагалися врятуватися втечею з правого берега Дніпра, використавши будь-які плавзасоби.
Російські окупанти грабували населені пункти, з яких відступали, та намагались максимально пошкодити лінії електропередач та інфраструктуру Херсонської області.
На світанку 11 листопада військові РФ підірвали Антонівський міст у Херсоні. Він обвалився, кілька прольотів упали у воду.
Цього ж дня Збройні Сили України зайшли в Херсон, Берислав і Чорнобаївку та вийшли на лінію Дніпра.
У зверненні 12 листопада президент Зеленський повідомив, що на Херсонщині Сили оборони звільнили понад 60 населених пунктів. На звільнених територіях і в Херсоні, правоохоронці розпочали стабілізаційні заходи.
