Друзі, я продовжую розповідати про воротарів київського «Динамо». Сьогодні в центрі уваги Віктор Банніков.
Віктор Банніков
Візитна картка. Народився 1939 року в селі Лугини (Житомирська область). Заслужений майстер спорту, заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Грав у командах — «Авангард» (Житомир), «Десна» (Чернігів), «Динамо» (Київ), «Торпедо» (Москва).
Чемпіон колишнього СРСР 1966, 1967, 1968, триразовий володар Кубка країни. Зіграв 209 матчів у вищій лізі (151 у складі київського «Динамо»).
На «золоті» для киян шістдесяті роки припадає й унікальне воротарське досягнення Баннікова. Із 7 серпня 1967 року до 17 квітня 1968 року в матчах союзного чемпіонату він упродовж 1122 хвилин поспіль не пропустив жодного м’яча в динамівські ворота. Це досягнення досі не перевершене ніким на всьому пострадянському просторі.
Віктор Максимович — володар призу журналу «Огонек» найкращому воротареві країни (1964 і 1970). До списку «33-х найкращих» входив 5 разів. Зіграв 19 матчів у складі збірної СРСР, брав участь у відборі на ЧС 1966 і чемпіонат Європи-1972.
Як стрибун у висоту воротарем став
Молоді роки Віктора Баннікова пройшли в Житомирі. Працюючи на взуттєвій фабриці, він серйозно захопився спортом. Від природи був добре координований. Займався легкою атлетикою, стрибками у висоту, подолав планку на позначці 1 метр 95 сантиметрів і став майстром спорту в цьому виді.
Сектор для стрибків у висоту знаходився за воротами футбольного поля, на якому тренувався місцевий клуб «Авангард». Одного разу футболісти запропонували Віктору спробувати зіграти у воротах. Погодився і показав, що ловити м’яч у стрибку в руки йому досить легко. Баннікава (йому був 21 рік) запросили в команду на позицію голкіпера.
Але в Житомирі новачок не затримався, був відрахований, оскільки його визнали безперспективним. Після цього виступав за колектив фізкультури «Шахтар» (Коростишів).
У червні 1960 року перейшов до чернігівського «Авангарду» (з наступного сезону — «Десна»), куди його запросили за рекомендацією футболістів, які раніше перейшли до Чернігова з Коростишева.
Під час сезону 1961 року, в якому «Десна» посіла 10-те місце в українських зонах класу «Б», а серед усіх українських команд чемпіонату СРСР стала 13-ю, Банніков в окремих матчах демонстрував «гру на грані фантастики», унаслідок чого за рекомендацією тренера чернігівчан Йосипа Ліфшиця перейшов до київського «Динамо».
А наставник киян В’ячеслав Соловйов і сам переконався у високих можливостях Баннікова. Він побував на товариському матчі в Чернігові, в якому «Десна» приймала шведський клуб зі Стокгольма «Хаммарбю». Воротар господарів зіграв відмінно. І наставник динамівців запросив його зіграти ще один поєдинок проти шведів у Києві в складі «Динамо».
7 листопада 1961 року в другому таймі зустрічі «Динамо — „Хаммарбю“ Банніков, невідомий нікому з київських уболівальників воротар, замінив Олега Макарова. Гра завершилася внічию — 0:0. Цього дня голкіпер офіційно став динамівцем.
Шефство над дебютантом взяв легендарний воротар у зеленому светрі — Олег Олександрович Макаров. Перший вдалий сезон для Баннікова збігся з приходом у „Динамо“ тренера Віктора Маслова.
1964 року з партнерами він виграв Кубок СРСР і став лауреатом призу журналу „Огонек“ — найкращому воротареві сезону.
Страж динамівських воріт блиснув у кубкових зустрічах, проявивши неабияку стрибучість, реакцію і рішучість у боротьбі за м’яч у двох півфіналах — 8 і 9 вересня проти московського „Спартака“ — 0:0 і 3:2.
Олег Макаров так відгукнувся про свого талановитого наступника: „У цих матчах зі «Спартаком“ Віктор у стрибку взяв більше м’ячів, ніж за всю попередню кар’єру».
І фінал із куйбишевською командою «Крилья Совєтов» Банніков відіграв надійно — 1:0.
Запрошення до збірної
Динамівця стали залучати до збірної СРСР. Він чудово грав у поєдинках зі збірними Греції, Уельсу, Австрії. А ось у московському матчі 4 липня 1965 року в Лужниках із чемпіоном світу збірною Бразилії «літаючий воротар», як називали тоді Баннікова, пропустив два м’ячі після ударів Пеле і Флавіо. І Віктора замінили. Тоді гості перемогли 3:0. Ще раз ворота господарів, які вже захищав Андзор Кавазашвілі, вразив геніальний Пеле.
Повернувшись з Англії з чемпіонату світу, де збірна СРСР посіла 4 місце і була нагороджена комплектом бронзових медалей, у «Динамо» Банніков відчув гостру конкуренцію з боку Євгена Рудакова. 1969 року Віктор травмував руку і його конкурент остаточно закріпився у воротах киян.
У 1970 році Банніков перейшов до московського «Торпедо», куди з Києва також повернувся і тренер Віктор Маслов. У цьому клубі Максимич знову став найкращим воротарем країни, завоювавши приз журналу «Огонек». Його продовжували викликати до збірної, У свої 34 роки він виграв третій у кар’єрі Кубок країни (1972).
Віктор Банніков проявив себе і як успішний функціонер. Він — перший в історії незалежної України президент національної федерації. На цю посаду його обрали 1991 року.
Віктор Максимович вів активну роботу в період, коли ФФУ приймали до ФІФА та УЄФА. До речі, як зазначав сам Банніков, фінансову підтримку ФФУ в той складний момент активно надавав київський бізнесмен Григорій Суркіс.
Банніков залишив яскравий слід у вітчизняному футболі і як талановитий гравець, і як здібний організатор. Його серце перестало битися досить рано в 62 роки (2000).
Ім’я Баннікова носить стадіон біля ФФУ. У червні 2002 року відбувся перший міжнародний юнацький турнір «Меморіал Віктора Баннікова». За цей трофей у різні роки боролися збірні України, Польщі, Італії, Сербії, Чехії, Молдови, Туреччини, Латвії, Словаччини, Бельгії, США, Грузії, Ізраїлю та Болгарії.
Бонус до 150 000 грн
Бонус 100%
Через агресію проти нашої країни фашистської російської орди цей популярний турнір узяв тайм-аут. Але після перемоги України у війні з путінським рейхом популярні змагання обов’язково відновляться.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
