З-поміж усіх подій, які відбулися у Романові та й загалом у Романівській селищній раді на минулому тижні, слід все ж таки виокремити поїздку делегації від громади на схід України, у район бойових зіткнень ЗСУ із підрозділами нашестя російських загарбників.
Автомобіль із продуктами харчування, тонізуючими напоями, одежею та засобами особистої гігієни вирушив із Романова до Краматорська (далі – до села Сергіївки), а по дорозі романівська делегація доправила на схід ще один автомобіль пікап, який перебував на технічному обслуговуванні у Києві. Романівчани Юрій Чумаченко, Валерій Мазуркевич. Олександр Романчук та Вадим Залевський супроводжували вантаж і автівку, яка призначалась для одного із підрозділів 30-ї Звягельської бригади, де служить разом із обома своїми синами житель села Ясногород Володимир Самчук. Ще раніше допомогу для воїнів звягельської «тридцятки» організували за власні кошти працівники виконкому Романівської селищної ради та генеральний директор ТОВ «Вівад 09» Ігор Ходак. Жителі Биківського старостату підготували продовольчу підмогу на фронт – кілька десятків кілограмів сала та двадцять літрів меду. Звісно, приїзду автомобілів із Романова наші воїни ( а тим паче земляки-романівчани) були раді, а кількагодинне спілкування, яке проходило в умовах майже безперервних обстрілів приміської території, додало захисникам нашої землі додаткових сил та переконання у тому, що про них ніхто не забуває ні на мить.
Під час відвідин підрозділу ЗСУ делегація із Романова побувала у місті Краматорську – нинішньому обласному центрі Донецької області, територія якої перебуває під контролем України. Наші земляки вшанували пам’ять загиблих у квітні 2022-го року місцевих жителів, які прагнучи евакуюватися на захід України, зосередились на пероні залізничної станції Краматорськ. Якраз у цей момент на пероні вибухнула російська балістична ракета, вразивши силою свого вибуху майже пів сотні людей.
Водночас поїздка на схід, у район зраненого багаторічними обстрілами Донбасу, вселяє надію та віру у непохитну силу наших захисників. Ще один висновок, який стрімко перетворюється на тверде переконання, полягає у тому, щоб ми, ті, хто волею долі перебуває у тилу, неухильно, щоденно працювали і ні на хвилинку не забували хоча б про бойовий побут наших земляків, яким там, в умовах зіткнення та обстрілів, доводиться нелегко всюди і повсякчас.
