За інформацією: Суспільне Чернігів.
ФОТО: Gettyimages (ілюстративне)
Коли хтось із рідних на фронті, психологічної допомоги потребують усі члени родини: і самі військові, і їх родичі. Як дружині чи мамі військового "тримати себе в руках", як зарадити собі й прийняти нові реалії та як навчитися жити з людиною, яку змінила війна.
Про це та інше в ефірі Українського радіо "Чернігівська хвиля" розповіла психологиня Чернігівського обласного центру ветеранів війни Ірина Глушко.
За її словами, проблеми, з якими стикаються сім'ї військових, з 2014 року не змінилися, вони просто набули масовості. А от можливості надати допомогу стали іншими.
"Тоді малодослідженим було все, тому що в такій ситуації Україна ще не була. Тому і фахівці у цій галузі тоді почали навчатися. Почала формуватися система допомоги. І окремий напрямок нашої роботи – це робота із сім'ями: дітьми, дружинами, матерями військових", – каже Ірина Глушко.
Ірина Глушко. ФОТО: Суспільне Чернігів
За словами психологині, людина, на плечі якої лягає вся відповідальність за сім'ю, потребує, в першу чергу, усвідомлення ситуації, і, якщо потрібно, допомоги.
Якщо людина не розуміє, що з нею відбувається, варто звернути увагу на такі прояви:
- порушення сну;
- тиск підвищується або у когось, навпаки, знижується;
- неможливість сконцентруватися на якійсь роботі;
- дратівливість;
- прояви агресії;
- нав'язливі думки;
- інші стани, з якими людина не може впоратись.
Якщо це продовжується протягом місяця чи більше, потрібно звертатися до фахівця.
"Звичайно, ми з такими людьми працюємо. Окрім того, потрібно знати , що у кожної людини є шість ресурсних джерел – це віра, емоції і почуття, уява і фантазія, соціальні зв'язки, розум і когнітивні здібності та фізична активність. Це взагалі такі базові знання, як зарадити собі, як вийти із кризової ситуації, якщо стрес затягується", – пояснює Ірина Глушко.
Далі з її слів.
Як зарадити собі при затяжному стресі, опираючись на власні ресурсні джерела
- Віра. Це не обов'язково про релігію, це віра в людей, віра в самого себе, це база певних цінностей, на які людина може спиратися. Віряни набагато легше витримують будь-які випробування, тому що бачать сенсу у всьому.
- Емоції та почуття. Коли людина усвідомлює, що саме вона відчуває, то у неї з'являється можливість проговорити це, виписати у щоденнику або виразити це у творчості, тобто пропрацювати й розібратися, з тим, що турбує і заважає. Коли ми щось позначаємо, ми можемо цим керувати.
Жінка у розпачі. ФОТО: Gettyimages (ілюстративне)
Тобто емоції й почуття можуть бути сильним джерелом людини, яке вона свідомо повинна навчитись використовувати.
- Уява, фантазія. Цей спосіб подолання стресу апелює до наших творчих здібностей. Це і спогади, і вміння побачити якісь майбутні картинки, імпровізація, різного роду ремесла: вишивання, малювання, співи, садівництво.
- Соціальні зв'язки. Важливо звертатись за підтримкою до сім'ї, до близьких людей чи до кваліфікованих спеціалістів, спілкуватись, знаходити коло підтримки, коли люди певної категорії можуть обмінюватись думками.
- Розум, пізнання. Це про те, що людина вміє виділити головне, в чому проблема, проаналізувати й розробити якийсь план, стратегію, як впоратись з певною ситуацією. Наприклад: "До кого я можу звернутися по допомогу", "що я можу зробити сама".
- Фізична активність, тілесні ресурси. Це не обов'язково зарядка, ходьба, танці, прогулянка на природі, релаксаційні техніки, дихальні вправи. Можна просто, наприклад, прибрати квартиру, головне, щось робити фізично.
Фізична активність – прибирання. ФОТО: Gettyimages (ілюстративне)
Як зрозуміти військового, який побував на війні
Його перше правило: знай, що тебе оточує. Військовий обов'язково повинен сканувати простір навколо себе, щоб розуміти чи є загроза, чи немає. І це правило залишається на рівні інстинктів і рефлексів, навіть, коли людина повертається до мирного життя.
Тому, коли військовий повертається додому, треба подбати про стабільну обстановку вдома.
Його друге правило: якщо ти не впевнений у тому, що тебе оточує, припини рухатись і почни ретельно вивчати. Це, так зване, завмирання. А, коли повертається військовий, в нього дуже багато факторів, які його дратують і тригерних факторів у мирному житті. Там, на фронті, все зрозуміле: чорне – біле. У мирному житті – набагато більше відтінків.
І, наприклад, якщо є дуже багато таких подразників, які військові відчувають, як загрозливі, то в нього відбувається завмирання, але справитись з ним він не може. І інколи це завмирання проявляється, як завмирання перед телевізором або вживання алкоголю.
Перегляд телевізора, як спосіб уникнути реальності. ФОТО: Gettyimages (ілюстративне)
Колись один хлопець розказував на консультації, що він зробив намет собі у лісі, навчився в'язати й там таким чином убезпечував собі простір, де менше подразників.
Його третє правило: планую все заздалегідь, бо від цього залежало життя. На війні це правило використовується щохвилини – прорахунок постійний. Звідси може бути й контроль. Якщо дружина, наприклад, сказала, що я прийду у стільки то і її немає – це вже загроза; якщо сказала, що вона (чи дитина) буде там-то, а затримується, чи ветеран не знає, де вона – це теж певна загроза. І буде викликати дратування і неспокій.
Його четверте правило: у випадку загрози – дій. На фронті обдумування якісь могли вартувати життю, тому військові звикли діяти й не емоціонувати, відключати емоції. І будь-які дії з боку дружини, вона повинна проговорювати, бо якщо дружина доторкнеться, коли військовий спить, чи підійде зі спини, то може отримати удар (і такі випадки є). Це може стосуватися будь-кого: дружина, діти. Якщо не розчув військовий або спить, а ви підійшли й поклали руку на плечі, він просто може її зламати, тому повинно бути проговорювання, що "я йду, я зараз підійду" і впевнитись, що він почув. Тобто це те, що, скажімо так, на психологічному рівні змінює війна.
Його п'яте правило: нікому не довіряй, окрім друзів і побратимів, з якими ти дивився смерті в очі. І, до речі, дружини інколи й члени сім'ї в це коло довірених осіб не входить. І потрібно доказати, що тобі можна довіряти. Як доказати? Це, коли слово не розходиться з ділом.
Його шосте правило: залишайся непередбачуваним. Якщо ти ходиш однієї й тією ж дорогою, а тебе вистежує снайпер, наприклад, то будь непередбачуваним, бо від цього інколи може залежати життя. І тут певний парадокс, що на вулиці для сторонніх залишайся непередбачуваним, а вдома все повинно бути так, як було.
"Оці звички – вони назавжди. Про них потрібно знати і дружинам, і суспільству, і членам родини, і зважати на ці звички. Бо це, звичайно, впливає на стосунки. Не треба думати, що якою людина пішла на війну, такою і повернулась. Ні. Вона змінилась. І хочу сказати про емоції: по-перше, вони вигорають, по-друге, оця звичка діяти і заганяти емоції вглиб",– пояснює Ірина Глушко.
Психологиня наводить такий приклад: спілкується дружина з чоловіком, вона хоче емоцій, а цих емоцій немає. В такому випадку треба розуміти, що відбулися зміни. Тобто, якщо дружина не почула бажаних слів про кохання, це не означає, що почуття змінились. Можливо, це так війна переформувала психіку людини, яка перебуває на фронті.
Як пояснити військовому, що йому потрібна психологічна допомога
Тут велика роль суспільства, розуміння в суспільстві, що є фахівці, які вже працюють в вузькоспрямованому річищі, які навчені з таки проблемами працювати.
Військовий на прийомі у психолога. ФОТО: Gettyimages (ілюстративне)"Скажімо так, якщо якесь зневажливе ставлення до психолога у дружини, то навряд чи чоловік захоче піти до цього фахівця. Насильно привести, звичайно, ми нікого не можемо, бо інколи звертаються і мами, кажуть: "Я хочу, щоб мій син те то і те то". Я кажу: "А син хоче?" А, щоб захотів, все залежить від спілкування. Якщо є довіра, можна якось і не прямо, а опосередковано направити. Чи фільм якийсь проглянути, чи натякнути, що є певний прояв. Головне, робити це не грубо. Інакше буде спрацьовувати захист, і людина, навпаки, не захоче піти", – пояснює Ірина Глушко.
Якогось алгоритму немає, бо це досить тонка справа.
Три табу у спілкуванні з військовим, який побував на війні:
- Не запитувати: «Чи ти вбивав?»;
- Не казати: «Я тебе туди не посилав»;
- Не розпитувати.
"Завдання людей, які поряд, створити безпечне середовище і просто бути поруч, просто мовчати. Якщо військовий буде відчувати довіру і безпечну обстановку, якщо захоче говорити й про якийсь свій досвід розповісти, то потрібно просто мовчки уважно слухати та, бажано, ніяких запитань не ставити",– каже Ірина Глушко.
