Наше місто, яке нині носить історичну назву Кам’янське, добре відоме в Україні та за її межами як край металургів, хіміків, машинобудівників, енергетиків. Але воно знане ще й своїми іменами та культурними традиціями. Багато у місті творчих людей – акторів, музикантів, художників, літераторів. Серед них жив і натхненно працював відомий поет Придніпров’я, перекладач, член Національної Спілки письменників України – Федір Григорович Ісаєв.
У творчому доробку поета – різні за жанром твори: вірші, поеми, балади, казки, драматичні твори. Писав митець і сценарії, рецензував твори інших поетів та письменників, публікувався у місцевій періодичній пресі, виступав на радіо та телебаченні. Друком вийшло у світ півтора десятки поетичних збірок, серед яких: «Придніпров’я» (1950), «Лірика» (1956), «Червона калина» (1960), «Світло Прометея» (1963), «Ріднокрай» (1971), «Окриленість» (1972), «Лілея» (1982). Саме Федір Ісаєв на зорі незалежності України став першим лауреатом премії Дніпродзержинської міської ради (назва міста з 1936 року по 2016 рік) у галузі культури та мистецтва.
Своєю творчістю поет наполегливо торував шлях українській мові в царині літератури, був одним з популяризаторів українського слова у живому спілкуванні. Усі твори автора – поезії, поеми, дитячі казки, переклади й переспіви, балади й пісні – пронизані теплом і любов’ю до рідного краю, природи, повагою до справжніх людських чеснот і цінностей, які не втрачають свого значення й сьогодні.
Федір Григорович Ісаєв народився 19 лютого 1922 року у селі Кудашівка (нині Калинівка) Криничанського району Дніпропетровської області в селянській родині.
З 1929 року навчався у Божедарівській школі, а після переїзду сім’ї до Кам’янського — у міській школі №20.
Найбільше хлопчик полюбляв уроки літератури, які давали можливість зануритися у світ книги. Знайомство з творами українських та зарубіжних класиків заклало глибинну любов до поетичного слова і підштовхнуло самому взятися за перо.
Не минало і дня, щоб малий Федір не брав книгу та з головою не поринав у світ літературних героїв. Улюблені вірші Тараса Шевченка, Івана Франка допомагали йому пережити найскладніші періоди особистого життя, не давали зачерствіти у вирі буремних подій. Книги і втішали хлопця, і манили до себе поетичним словом.
Коли Федір брав до рук невеличкого «Кобзаря», перед ним з’являвся новий світ – світ поезії, до якого звертався у хвилини радощів та смутку. Бо саме поезія засобами мови якнайкраще розкриває стан душі людини, хвилювання людського серця і дає розраду.
Роблячи свої несміливі кроки у літературу, шістнадцятирічний юнак почав перекладати твори інших авторів рідною мовою.
А вже офіційною спробою пера стала публікація вірша «Поетові» у літературно-історичному збірнику «Пам’яті Шевченка» (1939).
Перший досвід роботи отримав, працюючи коректором у редакції міської газети «Дзержинець».
На початку Другої світової війни Федір Григорович був евакуйований до Узбекистану, де спочатку працював на будівництві Фархадської гідроелектростанції робітником, бійцем воєнізованої охорони, а згодом – співробітником газети «Народная стройка»(назва вказана мовою оригіналу).
У найтрагічніший час люди, як ніколи, потребували натхнення, розради, приводів для радощів і усмішок. Тож поет написав декілька щирих та зворушливих пісень.
Події війни стали переломними для світогляду митця, внесли у його творчість нові мотиви, настрої, інтонації, наповнивши поезію символічними образами і деталями. У цей час печальні і тривожні нотки пронизують поезію Федіра Ісаєва. Особливої сили і проникливості набуває узагальнений образ Матері-України, як втілення ніжності, героїзму і трагічності самої епохи.
Повернувшись до Дніпродзержинська у вересні 1944 року, Федір Ісаєв продовжує працювати у міській газеті. Ця робота пов’язувала його з людьми різних професій, він стає частим гостем на заводах і фабриках, у школах, технікумах, вищих навчальних закладах, робітничих гуртожитках.
Цей досвід мав відбиток і у творчості поета. Простежується певна публіцистичність поезій. Близькою автору стає урбаністична тематика, пов’язана із будівництвом заводів, панельних багатоповерхівок, із насиченим буденним життям мешканців великого індустріального міста. Саме світовідчуття людей, народжених у новітньому місті Дніпродзержинську, лягли в основу поетичних творів Федора Ісаєва післявоєнної доби.
У 1950 році виходить друком перша поетична збірка «Придніпров’я», одразу привернувши увагу читачів своєю щирістю, оптимізмом, чуттєвим зображенням природи. Збірка належить до пейзажної лірики, і є формою художнього пізнання людської душі. У віршах надзвичайно сильно відчутна єдність пейзажного образу й ліричного настрою. Читача вражають ніжні інтонації твору, мелодика слова, чарівна принадність степових пейзажів. Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі. Кращі поетичні рядки збірки «Придніпров’я» вирізняються багатством художньої палітри, бездоганною гармонійною організацією, національним колоритом, архетипами української самосвідомості.
Того ж 1950 року за рекомендацією відомих українських поетів В.Сосюри та С.Шеремета Федора Григоровича Ісаєва було прийнято до Спілки письменників України.
Збірки поезій «Лірика», «Червона калина» стали помітними віхами на шляху творчого зростання митця. На сторінках книжок образ ідилічний: сільський пейзаж – лагідне сонце, стигле колосся, свіжі покоси, різнобарвні польові квіти. Це метафорично віддзеркалює душевний стан ліричного героя. Яскраві порівняння та персоніфікації додають ліриці надзвичайну силу та енергію. Висловлення своїх почуттів, вираження всіх емоцій через звернення до природи – характерна риса інтимної лірики Федора Ісаєва. При цьому краса природи, яку ліричний герой порівнює з красою коханої, виступає не лише джерелом натхнення, а й стає свідком його особистих переживань. Автор поетизує романтичні почуття юного героя в своїх творах.
Наступні збірки поезій Федора Ісаєва «Ровесники», «Світло Прометея», «Ріднокрай», написані у 60-70-і рр., яскраво демонструють переконання автора, що саме у великому місті відбувається своєрідна концентрація часу, простору, енергії, людей. Місто для поета – «енциклопедія» життя людини та суспільства. Використовуючи у віршах матеріальну предметність деталей безпосереднього життя міста Дніпродзержинська, митець слова дає читачеві можливість майже фізично відчувати запахи, чути звуки будівництва, що символізують нову добу. Більшість віршів того часу були присвячені металургійній тематиці, здобуткам та проблемам людей робітничих професій.
Поступово урочистість та пафосність зникають з емоційної палітри майстра, залишаючи у віршах психологічно тонко описані людські переживання.
Вагомою складовою творчості Федора Ісаєва стало листування з широким колом письменників, поетів, літературознавців, представників творчої інтелігенції, поетами-початківцями, численними шанувальниками його поетичної творчості. Федір Ісаєв був людиною і поетом свого часу, із властивими для тієї епохи темами, проблемами, недоліками. Однак навіть у часи несвободи поет намагався засобами літератури озвучити важливу для нього тему збереження рідної мови, популяризуючи її у літературному середовищі.
У 2003 році (після смерті Федора Ісаєва 15 жовтня 2000 року) донька поета Суха Наталія Федорівна передала на постійне зберігання до міського архіву особистий архів батька. У результаті наукового опрацювання епістолярію Федора Ісаєва були відібрані найбільш цікаві та змістовні листи, серед яких переписка з поетами та письменниками, М.Рильським, В.Сосюрою, Д.Кононенком, В.Собкаом, літературними критиками С.Крижанівським, С.Тельнюком, композиторами О.Білашем, Л.Усачовим та іншими.
Незважаючи на непрості десятиліття радянської доби, у які Федору Ісаєву довелося жити і творити, він завжди залишався українцем, закоханим у свій край, мову, землю батьків. Через поетичні образи поет розширював і поглиблював внутрішній світ українського духу. Читаючи вірші, розуміємо, що мелодика української мови, її пісенний код здатний достеменно відтворити будь-який настрій душі, найменший її порух. Безперечно, що творчий доробок уродженця дніпровського краю Федора Григоровича Ісаєва потребує глибокого вивчення і дослідження нашими сучасниками.
З архівних джерел: фонд 163, опис 1, справи №№ 98, 156, 158, 159, 186, 195, 196, 197, 198, 290, 293.
Виставку підготували працівники архівного управління міської ради.
