«Сестри Беррі», знаменитий жіночий дует, пісні якого – «Бублички», «Чирибим-чирибом», «Купіть цигарки», «Тум-балалайка», «Крутиться-вертиться куля блакитна», «Очі чорні» – сьогодні знають і співають у всьому світі. Мерна і Клер були першими, хто адаптував єврейські народні пісні для сучасних їм глядачів, їхній фірмовий стиль –виконання традиційних клезмерських мелодій у джазовій обробці.
Загалом сестри Беррі записали одинадцять вінілових платівок, які сьогодні є справжніми раритетами. Пояснюючи популярність – і феномен – сестер Беррі, музичні критики кажуть про дух початку ХХ століття, в якому змішано енергетику й естетику Києва та Нью-Йорка – двох міст, що є їхньою малою і великою батьківщиною. У них Мерні та Клер вдалося розповісти про долю єврейського народу більше, ніж це зробили науковці у своїх монографіях та письменники у своїх книжках, у них є шик і гламур, потреба й кохання, туга й оптимізм. До того ж сестер Беррі вирізняла краса і стиль, які виділяли їх із маси виконавців.
З бубликами – через океан
Учасниці знаменитого дуету – Мінні і Клара Бейгельман – з’явилися на світ у Нью-Йорку в емігрантській родині. Їхній дід жив у Києві на Подолі, там же народився їхній батько Хаїм. Сімейною справою Бейгельманів була пекарня, в якій пекли знамениті на весь Київ бублики. Коли після Жовтневої революції почалася Громадянська війна, а місто почало переходити з рук у руки, Хаїм – один з усієї великої сім’ї – купивши квиток на пароплав, вирушив у далеку дорогу, його метою була Америка. У США він, змінивши ім’я на Германа, оселився в нью-йоркському Іст-Сайді і заснував невелику пекарню, де продовжив, як раніше, пекти бублики. Там же він зустрів красуню Естер, яка емігрувала до Нового Світу з Австрії. Молоді люди одружилися. У них один за одним народилося вісім дітей – чотири доньки і четверо синів, сім’я Бейгельманів була великою і дружною.
За спогадами Клари, діти все робили тільки разом, а ще в усьому слухались батьків, які були для них незаперечним авторитетом. «Коли я мала піти до школи, – розповідала вона згодом журналістам, – тато покликав мене до себе і сказав, що в спілкуванні з іншими людьми я маю пам’ятати тільки про одне: повагу». Оскільки телебачення на той час не було, єдиним «вікном у світ» для сім’ї було радіо, по якому вони слухали музику і дитячі передачі. Завмираючи біля приймача, Клара і мріяти не могла про те, що колись із його динаміка прозвучить і її голос.
П’ять доларів за виконання
А ось її мама не просто мріяла – вона діяла. Вирішивши, що Клара, яка володіє красивим мелодійним голосом, нічим не гірша за дітей, які співають на радіо, Естер повезла дочку на прослуховування. І її одразу ж записали для недільної передачі: її виконання пісні «Бублички» – хто знає, чи думала вона під час виступу про бізнес свого батька і діда – всім сподобалося. Розуміючи, що для музичної кар’єри доньки необхідна спеціальна освіта, Естер вигадала, як обійти обставини, що заважають її доньці прославитися. Оскільки грошей на навчання Клари в сім’ї не було, вона попросила сусідську дівчинку Беллу Коен, яка займалася з репетитором, навчати доньку того, що вона знає сама – за половину суми, яку сусідка платила вчителю.
Важко сказати, як довго витримала б ці уроки Клара, якій страшенно не подобалося брязкати на фортепіано, якби її акомпаніатор на радіо не сказав, що хоче відібрати трьох особливо талановитих дівчаток, які за кожен свій виступ отримуватимуть по п’ять доларів кожна. Для Клари такі гроші були цілим статком, і вона радісно погодилася – навчання пішло набагато швидше, а того, що вона дізнавалася від Белли, дівчинка своєю чергою навчала сестру Міну, з якою невдовзі стала співати разом.
Як сестри Бейгельман стали сестрами Беррі
Дует, який спочатку називався «Сестри Бейгельман», народився в Нью-Йорку в 30-х роках ХХ століття – саме тоді вони зробили свої перші записи на студії RCA Victor, а єврейські пісні в джазовій обробці композитора Ейба Ельштейна, які вони виконували, викликали справжній фурор. Але для всеамериканської, а потім і світової популярності чогось не вистачало, і врешті-решт хтось із тих, хто працював із сестрами, сказав, що їхнє прізвище – Бейгельман – звучить, м’яко кажучи, не зовсім по-американськи. Так з’явився звучний псевдонім – Беррі, який Міна вибрала, погортавши телефонну книгу. Змінили дівчата й імена: Міна стала Мерною, а Клара – Клер.
Щодо своєї виконавської манери, то їй вони завдячують Ейбе Ельштейну, який якось сказав: «Нехай Клер співає мелодію, а Мерна – гармонію». У результаті з’явилося приголомшливе двоголосся – знаменита «терція сестер Беррі», яка завжди вражала слухачів. Хоча самі сестри не розуміли, про що йдеться: не отримавши спеціальної вокальної освіти, вони не були сильні в музичній термінології.
Концерт у Радянському Союзі
Незважаючи на те, що пісні сестер Беррі не можна було почути по радіо або телебаченню, дуже популярними вони були і в Радянському Союзі. Тому їхній концерт, що відбувся 25 липня 1959 року в межах американської виставки в Зеленому театрі московського Парку імені Горького, викликав справжній ажіотаж: на невеликому концертному майданчику якимось незрозумілим чином розмістилося 20 тисяч глядачів. Після Радянського Союзу сестри Беррі об’їздили весь світ – вони побували в Південній Африці, Австралії, кілька разів виступали в Ізраїлі.
Сила «Хава Наґіли»
У жовтні 1973 року під час війни Судного дня «Сестри Беррі» гастролювали в Ізраїлі – співали для солдатів у казармах і поранених у шпиталях. В одній палаті вони побачили страшну картину: повністю забинтованого і загіпсованого солдата, біля якого мовчки плакала мати. За її словами, син уже три тижні лежить так – без слів, не ворушачись. Клер і Мерна переглянулися і заспівали «Хава Наґілу». Яке ж було їхнє здивування, коли поранений поворухнув ногою – з того дня хлопець пішов на поправку.
Клер без Мерни
У 1976 році сестри Беррі востаннє вийшли на сцену під час гастролей в Австралії, а незабаром Мерни не стало. Серед шанувальників дуету ширились чутки, що вона загинула в авіакатастрофі, але все було набагато страшніше: співачка померла від раку мозку – молода і красива жінка згоріла за кілька місяців. Клер, яка важко переживала втрату, довго не могла змусити себе вийти на сцену, а свого часу навіть думала про те, щоб завершити кар’єру.
Але час заліковує рани, в одному з інтерв’ю того періоду вона сказала: «Я вдячна богу за все, що він мені дав, а це було дуже багато. Я повинна жити, поки живу». Клер поступово почала пробувати виступати з іншими виконавцями – Емілем Горовцем і Яковом Явно. За спогадами онуки, вона, вже будучи в похилому віці, на спір вигадала реп-композицію на їдиш, а за якийсь час виконала її на концерті.
Востаннє Клер вийшла на сцену 2009 року в клубі шанувальників їдиської культури у Флориді – коли вона виконувала пісню «Моя єврейська мама», глядачі в залі плакали.
Клер Беррі пішла з життя наприкінці 2014 року на 94-му році життя у своєму флоридському будинку. Американський продюсер Віктор Рашкович, дізнавшись про її смерть, сказав: «Вона була неймовірною співачкою і людиною. Прощавай, незрівнянна!»
