Олімпіаду-2026 в Італії українці закінчили без нагород, а у фігурному катанні ми взагалі мали лише одного представника, тоді як 20 років тому в Турині за «бронзу» в танцах на льоду вчепились Олена Грушина і Руслан Гончаров. Вони пройшли через числені випробування і зневіру, суддя з Росії якось прямо заявила, що їм не варто на щось розраховувати. Але тоді на Апеннінах вони багатьох поставили на місце. Шкода, що потім їм не знайшлось роботи в Україні: Олена наразі мешкає в РФ, а Руслан готує майбутніх чемпіонов для США.
З приводу ювілея останньої олімпійської нагороди України у фігурному катанні ми розповідаємо, як склалося життя Гончарова, який підробляв у кафе, щоб тренуватися у Штатах, намагався допомогти спорту на батьківщині, а потім знайшов себе і особисте щастя за океаном.
Одесит Гончаров, який почав кататися на ковзанах у шість років, вперше став партнером Олени Грушиної у 1990-му. Дівчині тоді було 14, а партнерові – 16, після чого фігуристи практично не розлучалися аж до 2007-го.
На юніорському чемпіонаті світу наприкінці 1991 року вони стали четвертими, заявивши про свої амбіції і можливості, та поступово просувалися вперед, працюючи з відомими російськими фахівцями. Серед них – Тетяна Тарасова, Наталія Лінічук та Геннадій Карпоносов. Але шлях до нагород був дуже важкий, адже, за словами Руслана, до їхньої пари ставились як до безрідних з периферії.
«Мені дуже запам’ятався юніорський турнір у Німеччині «Блакитні мечі», коли ще до початку змагань суддя з Росії сказала нашому тренеру просто в лоб: «Ви взагалі ні на що не розраховуйте». Хоча ми ще виступали тоді за СРСР, але були українцями. Про цей інцидент наставник розповів вже після закінчення боротьби за медалі. Тренування показували, що серед усіх учасників ми дійсно сильніші. Наша пара виграла цей старт, повторивши успіх і наступного року», – згадував Руслан.
А щоб тренуватися в Америці у Лінічук, спортсмени підробляли у кафе: «Під час відпустки – а це один місяць – протягом двох років нарізали огірки та помідори. Коли розпочиналися тренування, треба було відпочивати, бо з таким ритмом життя вже паморочилося в голові. А федерацію не хвилювало, чи є у нас, що поїсти чи гроші заплатити за костюми. Вона почала метушитися лише тоді, коли відчула, що ми справді можемо здобути медалі – тобто після Ігор-2002. Відразу змінилося ставлення».
Останнім наставником української пари став Микола Морозов, який нарешті привів одеських танцюристів до титулів віцечемпіонів Європи у 2005 році та 2006-му. Вищими за них були лише росіяни Роман Костомаров та майбутня дружина прес-секретаря Путіна Тетяна Навка, яким судді прощали все і, яким би не був виступ, ставили на перше місце.
Серед інших виграних нагород пари – чотири титули чемпіонів України, золоті медалі на зимовій Універсіаді 2001 року та чотири перемоги на Гран-прі ISU.
За п’єдесталом на першості континенту прийшли бронзові медалі чемпіонату світу-2005, а піком кар’єри Грушиної та Гончарова виявилось третє місце на Олімпіаді-2006 у Турині. Від срібних призерів, американців Таніт Белбін та Бенджаміна Агосто, українці відстали якусь крихту – на 0,21 бала, хоча чимало спеціалістів були на боці Олени та Руслана.
Гончаров не приховував, що дуже переживав за результат: «Олімпійські ігри були для мене дуже складним турніром. Сезон видався важкий, я перенервував через колосальне напруження. Потрапити до призової трійки Турина-2006 розраховували від восьми до дванадцяти пар. І це було, в принципі, реально».
А потім відзначав, що вся справа була в нозі: «Ми каталися на автоматі, настільки все було відпрацьовано. Важливо було не тільки технічно впоратися, але й психологічно, адже була велика відповідальність перед країною, тренерами. Всі ми намагаємося стати олімпійськими призерами, але ніколи не знаєш, як все обернеться».
В Україні фігуристів було названо найкращими спортсменами року, а Олена ще й отримала орден княгині Ольги ІІІ ступеня. На хвилі успіху Грушина та Гончаров, які зіграли весілля ще 1995-го, вирішили залишити аматорський спорт та перейти на професійний рівень. Тим більше, що фігуристи вже не один рік жили та тренувалися у штаті Коннектикут у США, де їх запрошували до шоу.
«Ми досягли своєї мети і вирішили не їхати на чемпіонат світу, на який уже й сил не було. Хотіли закінчити спортивну кар’єру на високій ноті та піти гарно на самому піку. Не те щоб не шкодував, але навіть ніколи не згадував, що не поїхав на чемпіонат світу-2006. Я повністю реалізував себе», – підкреслював фігурист.
2007-го Грушина та Гончаров брали участь у турі Євгена Плющенка, який називався «Золотий лід Страдіварі», а потім того ж року українців запросили до популярного в РФ телешоу «Танці на льоду. Оксамитовий сезон». І цей проект для родини став фатальним. Шлюб спортсменів на той момент, за словами Олени, вже розвалився. Вони ще не оформили офіційне розлучення, але роз’їхалися та мешкали окремо.
І тут на горизонті виник російський телеведучий «Вєсті-Москва» та «Росія-24» Михайло Зеленський, який став партнером Грушиної у «Танцях на льоду», а згодом і її другим чоловіком. За збігом обставин Гончаров також брав участь у тому шоу у парі з Амалією Мордвіновою, але, зі слів очевидців, подружжя практично не спілкувалося.
Як пояснювала Грушина, свого часу її та Руслана міцно пов’язав спорт, у них були спільні цілі, а згодом вирішили придбати у США власний будинок. Однак після Олімпіади-2006 та різних турне у їхніх стосунках почали з’являтися тріщини: «Розбіжності, нерозуміння, дрібні сварки. Все це накопичувалося і в результаті призвело до повного розладу. Ми зрозуміли, що нас уже нічого разом не тримає».
І якщо Олена заради шлюба з телеведучим, який протримався шість років, вирішила залишити США і переїхати до Москви, то Руслан продовжив будувати життя і на Батьківщині, й за океаном. Певний час він очолював першу в Україні Академію фігурного катання в місті Бровари, займався підготовкою юних спортсменів, навідувався до рідної Одеси і мріяв навести лад у фігурному катанні в Україні. Він певний час боровся із прогнилою системою, а потім зосередився на роботі в Штатах.
«Коли у Верховній Раді кидаються яйцями, у такій країні складно розвиватись будь-якому виду спорту. В уряді та державі до нього навіть розмови не доходять. Тому волейбол або фігурне катання знаходяться на містечковому рівні завдяки ентузіастам. Спортсмени отримують мізерну допомогу перед Олімпійськими іграми. Адже дехто хоче відзвітувати і показати, що вони начебто причетні до підготовки атлета. Коли той показує високий результат, функціонери приходять на свої місця чисті, безневинні та заслужені. Але якою ціною дався спортсмену цей успіх – краще вже не говорити про це. У нас все робиться через знайомством», – не приховув Гончаров в інтерв’ю.
«У нашій країні тренери – не люди. Їхнє життя, а також життя спортсменів я б назвав жалюгідним існуванням. Наприклад, ті люди, які мені обіцяли допомогти, нічого не зробили. Я все мушу робити сам. Так, школу якусь відкрили. Але ж зовсім не ті умови, які мені були потрібні. Це бич нашої країни. Думаю, у всіх видах спорту таке ставлення. Люди змушені хитрувати, і ця система дещо змушує йти по трупах», – був обурений фігурист.
У США українець працював в академії Вітону і давав майстер-класи. Тепер Руслан не обмежується роллю тренера, а ще й виступає одним з постановників номерів своїх пар. Минулого року його підопічні Каролін і Брендан Муллени посіли шосте місце на чемпіонаті світу серед юніорів. А з 2025-го Гончаров став головним тренером американською пари Ліліан Вілаган/Вольф Джин.
Що стосується особистого життя, то наразі Гончаров щасливий у другому шлюбі. Його кохану звуть Ольга, і разом пара виховую доньку, якою дуже пишається олімпійський призер.
Раніше OBOZ.UA повідомляв, що українська медалістка Олімпіади-2006 з фігурного катання розійшлась із Зеленським і працює в Росії.
Тільки перевірена інформація у нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та Viber. Не ведіться на фейки!
