Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) оприлюднив нове соціологічне дослідження, яке показало, що приблизно третина українців була б готова пожертвувати територіями країни заради миру. За останні пів року кількість таких громадян дещо зросла. Водночас практично 20% українців відповіли на це запитання позитивно із застереженням, що натомість наша країна має отримати серйозні гарантії безпеки, насамперед членство в НАТО. При цьому відсоток готових погодитися з територіальними втратами українців може суттєво скоротитися, якщо ЗСУ демонструватимуть успіхи на фронті, а західна допомога суттєво зросте.
Як українці ставляться до співвітчизників, які виїхали за кордон? Загалом толерантно, якщо не брати до уваги чоловіків призовного віку. Серед тих, до кого ставлення погіршилося, – українці, які проживають на тимчасово окупованих територіях, а також етнічні росіяни-громадяни України, попри те, що ані перша, ані друга категорія на це не заслуговують. Але найнезрозумілішим залишається той факт, що в Україні, яка третій рік веде відчайдушну боротьбу за своє існування у війні проти країни-агресора Росії, десята частина населення може підтримувати ворога.
Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто.
– Чи могли б ви прокоментувати дуже цікаві результати останнього соцопитування КМІС, зокрема думку українців щодо територіальних поступок заради миру. Порівняно з лютим 2024 року цей показник збільшився з 26% до 32%? З чим ви пов’язуєте таку тенденцію? Чи може так позначатися втома від війни чи інші причини?
– На мій погляд, найбільше це пов’язано зі становищем на фронті та з ситуацією з допомогою від наших партнерів. З лютого цей відсоток і справді зріс до третини населення, але з травня він не сильно змінився. Були якісь позитивні тенденції, операція ЗСУ у Курській області, тому цей показник стабілізувався.
Але річ у тому, що ситуація складна і може бути багато варіантів. Ми вимірюємо якісь окремі варіанти, тож сказати, на що люди згодні, а на що не згодні, складно. Тому ми намагаємося пропонувати пакети, не одне запитання, а багато запитань. І залежно від цього люди більше чи менше схильні до територіальних поступок.
Якщо говорити просто: «мир за будь-яку ціну», «мир за територіальні поступки», то таких людей від 4% до 7%. Інші погоджуються лише за умови, що окрім миру будуть ще певні гарантії.
Зокрема, це дослідження показує, що без вступу України до НАТО більшість проти територіальних поступок. У різних варіантах вступ до Альянсу додає приблизно ще 20% людей, які погоджуються. Тобто люди діють раціонально.
Поки що у нас немає успіхів на фронті й не дуже певна ситуація у США. Ми бачили, як упродовж семи місяців Україна не отримувала допомоги США, це призвело до збільшення жертв. Росія скористалася цим, щоб просуватися.
Так, все залежить від того, які успіхи на фронті у нас можуть бути, і від того, чи ми можемо силою повернути наші території.
– Тобто можна сказати, що якщо тенденція зміниться, якщо ЗСУ демонструватимуть успіхи на фронті, якщо активізується допомога Заходу, то відсоток українців, готових на територіальні поступки, піде донизу?
– Так. У нашому опитуванні було ще одне запитання – про те, як довго ви готові терпіти війну. Приблизно 73% – ця цифра практично не змінювалася з 2022 року – готові терпіти стільки, скільки потрібно. Нині цей відсоток знизився до 63%. Є ще близько 6%, які готові терпіти ще рік. Так, загалом 69% опитаних готові щодо відносно тривалого періоду війни.
Тобто цей відсоток знижується, але більшість готова терпіти, якщо це призведе до якихось позитивних результатів для України.
– Чи досліджували ви питання, який відсоток українців, як і раніше, підтримують Росію у цій війні?
– У нас було запитання щодо ставлення до Росії. Безпосередньо таку відповідь дають 4-5%. Але ми мали ще й методичні експерименти. У чому полягала їх суть? У лютому 2022 року, буквально за тиждень до широкомасштабної війни, ми закінчили опитування. А у травні 2022 року ми опитали тих самих людей і подивилися, який відсоток із них відмовився (від участі в опитуванні. – Ред.), а який погодився. Виявилося, що серед тих, хто підтримує Росію, відмов було на 4-6% більше.
Тому ми вважаємо, що частина проросійського населення, розуміючи, що можуть бути будь-які запитання, не хотіли б відповідати на них. Тому, найімовірніше, не 5%, а 10-12% українців, попри все, продовжують підтримувати Росію. Ми бачимо, що і з окупованих територій України частина людей виїхала до Росії чи співпрацює з Росією.
– У попередньому інтерв’ю OBOZ.UA ви говорили про ставлення українців, які мешкають у країні, до тих, хто виїхав за кордон. Чи проводили ви нові дослідження на цю тему? Чи оцінювали рівень готовності українців залишити країну?
– Толерантність до тих, хто виїхав за кордон, є досить високою. Вона недостатньо висока до тих, хто перебуває на окупованих територіях. На мій погляд, це несправедливо, адже люди й так страждають, перебувають у жахливих умовах. Через 5-10% українців, які співпрацюють із окупаційною владою, негативне ставлення до всіх.
Друга група людей, до яких негативне ставлення підвищилося, – це українці, які є етнічними росіянами. Річ у тому, що вони майже нічим не відрізняються за своїми орієнтаціями від українців, так само воюють на фронті. Але негативне ставлення до них продовжується, бо, мабуть, люди продовжують пам’ятати, як росіяни підтримували проросійські партії, Януковича, Медведчука тощо. До початку повномасштабного вторгнення справді була велика різниця між росіянами та російськомовними й україномовними. Нині ця різниця практично зникла, але люди цього не усвідомлюють.
А от щодо тих, хто поїхав, то загалом до них ставлення позитивне. 90% українців ставляться до них толерантно, особливо коли йдеться про матерів з дітьми. Але коли йдеться про чоловіків призовного віку, то це ставлення гірше.
Щодо готовності виїхати, то ми ставили такі запитання, і там відсоток був досить стабільним. Зважаючи на все, ті, хто хотів поїхати, вже поїхав, і питання тільки в чоловіках. Бо там, де сім’ї вкоріняться за кордоном, слід чекати на ще одну велику хвилю міграції – чоловіки поїдуть до своїх родин.
До речі, з кожним місяцем війни ми втрачаємо набагато більше населення не на полі бою, а в тому, що дедалі більша частина українців, які перебувають у Європі, не повернеться. Таке дослідження ми проводили у трьох країнах Європи – у Німеччині, Польщі та Чехії. З 6 мільйонів українців, які виїхали до Європи, схоже, повернеться лише третина, і лише в тому випадку, якщо війна закінчиться найближчим часом. Тобто із цих 6 мільйонів 4 мільйони, найімовірніше, залишаться.
Звісно, нині про це важко говорити, бо багато залежить і від політики самих цих держав. Скажімо, вже зараз Норвегія не вважає біженцями людей із західної частини України. Але якщо враховувати наміри українців, приблизно дві третини планує залишитися.
