За словами захисника, Маріуполь був дуже гарним містом.
Роман Борщ розповів, що коли заїхав з побратимами в Маріуполь, то побачив зовсім інше місто / колаж УНІАН, скриншот, фото Вікіпедія
Під час боїв у Маріуполі особливість полягала у важкості оборони, адже у місті були важка техніка, міномети, артилерія, ракети, однак найстрашніше — це авіація. Про це розповів військовослужбовець Роман Борщ, який 33 місяці перебував у російському полоні, в інтерв’ю LB.uа.
«Плюс, чим був Маріуполь таким унікальним в плані важкості оборони — це важка техніка, міномети, артилерія, ракети. А найстрашніше — це авіація. Тому що в яке б ти укриття чи підвал не спустився — це, скоріше, як подорожник прикласти. Бо якщо воно впаде саме туди, то вже нічого тебе не врятує. Ну, але все одно потрібно це робити і потрібно було зважати на заходи безпеки, бо це підвищує твої шанси вижити», — зазначив боєць.
Роман наголосив також, що в Маріуполі він разом з побратимами виконували певні завдання, а саме обороняли свої об’єкти.
«Звичайно, що робота в умовах міста кардинально відрізняється від польової окопної війни, до якої більшість військових звикла. І одиниці підрозділів в Україні, які якимось чином відпрацьовували бої в умовах міста, але довелося всім якось адаптуватися одразу. Там передова — це коли йде вулиця, і з одного боку є будинки із союзними силами, а через дорогу уже твій противник. Тому це постійні напружені дії», — зауважив військовий.
За його словами, місто під час боїв перебувало наче в «постапокаліпсисі», а також було сірим та пустим, що в мирне життя Маріуполю було непритаманно.
«Насправді, було дуже боляче на це дивитися, бо Маріуполь — це було дуже класне місто. У нього там з кінця 2017-го особливо дуже багато вливалося, заходили донорські кошти, воно розвивалося. Я його дуже полюбив. І побачити те, на що воно перетворилося… Перше, коли ми тільки заїхали, — людей на вулицях практично немає, всі ховаються десь по підвалах, вдома», — підкреслив захисник.
Роман зазначив, що на початку березня були перші руйнування та почалося мародерство з боку самих жителів.
«І насправді це не так мародерство, як спосіб вижити через те, що більшість крамниць не працювали. Вже були розбиті вітрини. Були вже і руйнування від артилерії, від прильотів. І пізніше, коли вже точилися бої, це вже були повністю згорілі будинки, вирви на вулиці. Пам’ятаю центральний пішохідний перехід — туди наче авіабомба впала, величезні вирви», — додав військовослужбовець.
Коли у нього запитали, чи розумів Роман, коли їхав у Маріуполь, що такий жах станеться з містом, він відповів, що ні. За його словами, у нього та побратимів раніше не було розуміння того, що буде використовуватися настільки багато зброї проти українських військових.
«Є досвід війни 18-го року, ще якогось, воно вже було таке все устаканене. І всі говорили, що повномасштабний наступ Донецьком, Луганськом, якимось південним напрямком обмежиться, а тут все зовсім по-іншому. Не було досвіду війни в умовах міст у мене й у частини хлопців, які там з 14-го року воювали. І не було розуміння, що настільки буде використовуватися широкий арсенал зброї проти нас. Було розуміння, що треба їхати, а там розберемося. Ну, і дуже неочікуваним стало те, що вони не зі сходу заходили, а з півдня. Умовно, ми їдемо, в одному телефоні дивлюся навігатор, а в іншому читаю: «Зараз загроза десанту». Я кажу: «Так, давай зараз тут праворуч, бо там має десант висаджуватися», і ми отак маневрували, маневрували», — підсумував захисник.
