Країна-агресор Росія має в Європі розгалужену шпигунську мережу. Останні випадки із викриттям кремлівських агентів – лише верхівка айсберга. Фактично спецслужбами РФ, що мають «шпигунські гнізда» у всіх західних країнах, ведеться тотальна і всебічна війна із демократичним світом. На щастя, Європа усвідомила небезпеку й почала діяти.
Водночас досі залишається загадкою, хто міг стояти за випадками так званого гаванського синдрому, коли західним держслужбовцям у тій чи іншій країні раптово ставало зле. Згідно з розслідуванням низки провідних західних ЗМІ, всі відомі випадки пов’язані із російським ГРУ.
Наразі ця інформація перевіряється. Втім, цілком можливо, що безліч антен, тарілок та іншої апаратури, встановленої на будівлях російських посольств, можуть якось впливати на поведінку певних осіб та спрямовувати імпульси на певні об’єкти. Коли ж йдеться про вплив на українських держслужбовців, то ворог «не заморочується» і поводиться нахабно і грубо. Про це в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA розповів ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
– В Австрії скликають Радбез через затримання чиновника за підозрою у шпигунстві на користь Росії. А в Чехії було викрито проросійську мережу впливу на євродепутатів. Чи вважаєте ви, що ці два приклади є певним маркером того, що Європа серйозно взялася за виявлення російських агентів впливу?
– Думаю, можна говорити не про два, а про двадцять два таких випадки. Бо тепер у кожній європейській країні нарешті розпочали боротьбу і з російською шпигунською мережею, і з мережею впливу. Це теж дуже важливо. Тому що насправді сама по собі шпигунська мережа – лише інструмент. Мета – створення в країні широкої мережі агентів впливу, і саме на це спрямована робота цих «дипломатів», які сидять під дахом посольств та генеральних консульств або ж працюють начебто журналістами в центрах російської культури та інших подібних гніздах шпигунства.
На Заході нарешті зрозуміли, що проти них ведеться тотальна війна – інформаційна, шпигунська, у сфері культури, ідеологічна.
Ці два приклади, які ви навели, – хороші, питання лише в тому, щоб це не було «кампанєйщиной», як казали в СРСР, коли одного, двох, трьох викрили, а решта працює.
Єдиний момент – це може мати негативні наслідки для зарубіжних дипломатів, які працюють у РФ, бо у таких випадках Росія висилає з країни таку саму кількість іноземних дипломатів. Мабуть, до цього теж треба ставитися спокійно. Та й, власне, зараз говорити про нормальні дипломатичні відносини між країнами Заходу і Росією не доводиться. Бо передусім вони мають на меті поглиблення взаємовигідного співробітництва, але зараз про це просто не йдеться.
– Зараз багато говорять про так званий гаванський синдром – дивні випадки важкого занедужання, що фіксувалися в західних державних службовців у різних куточках світу. Видання The Insider, Spiegel та телеканал SBC провели власні розслідування й з’ясували, що кожен такий випадок збігався в часі з перебуванням у країні співробітника російського Головного розвідувального управління, ГРУ. Водночас у Держдепі США заявили, що американська розвідка не підтверджує версії про те, що за «гаванським синдромом» можуть стоять російські спецслужби. Тут два питання: чи припускаєте ви, що цей синдром напряму пов’язаний з діяльністю ГРУ? І якщо так, то чому Штати цього не визнали?
– Щодо того, яким чином працюють ці так звані російські дипломати в світових столицях. Якщо подивитися на будь-яке російське посольство за кордоном, то складається відчуття, що це центр зв’язку з космосом. Тобто це нагромадження величезної кількості тарілок, антен, якихось спеціальних пристроїв тощо.
Все це пояснюється тим, що треба забезпечувати безпечний зв’язок, щоб його не могли розшифрувати, щоб комунікація між посольством і центром була захищеною. Частково це справді так. Але є й інша апаратура, яка використовується саме для того, щоб впливати на поведінку тих чи інших осіб, щоб можна було спрямовувати ті чи інші імпульси на ті чи інші об’єкти.
Я би жодним чином не виключав, що ті випадки, про які вже давно говорять і які зараз знов опинилися в центрі уваги, були наслідком цілеспрямованого впливу російських спецслужб.
Чому Державний департамент не бачить зв’язку? Можливо, в них немає достатньої кількості фактів, щоб це стверджувати. А робити припущення в такому разі не є правильною дипломатичною практикою, адже тебе відразу звинуватять у тому, що ти робиш голослівні заяви. Можливо, йде якась гра між спецслужбами Заходу, передусім США, і Росії, коли можливі якісь внутрішні непублічні домовленості цією темою не займатися.
На жаль, тут ми можемо лише робити припущення. Але мені чомусь здається, що головною причиною є те, що в американців ще немає стовідсоткових доказів, які можна було б покласти на стіл.
– Втім, чи припускаєте ви, що такі засоби впливу могли бути застосовані російськими спецслужбами також і щодо українських державних посадовців?
– Знову ж таки, це тільки з розряду припущень. Але я думаю, що тут працювали значно простіше і форми впливу були значно грубішими. Думаю, в нашому випадку йшлося лише про шантаж, погрози, підкуп – те, що російські спецслужби використовували максимально активно на всьому пострадянському простору. Тут, вибачте за це слово, вони не надто заморочуються.
Вони працюють нахабно, грубо. Ми бачимо це навіть сьогодні – яким чином вони вербують, купують людей за копійки. На превеликий жаль, у деяких випадках їм це вдається. Ми бачимо з контррозвідувальної діяльності СБУ, яка то там, то тут виловлює людей, які працюють на ворога.
Щодо високопосадовців, то думаю, що тут йдеться переважно про шантаж, підкуп, погрози. І це в цьому випадку спрацьовує значно краще, ніж просто виведення людини з нормального стану для проведення переговорів чи чогось іншого.
– Чи не вважаєте ви, що Штати сьогодні, свідомо чи несвідомо, відмовляються від ролі світового лідера? Яку роль у цьому відіграє Трамп? Наскільки це загрозливо для України?
– Для Трампа тема ізоляціонізму була важливою під час його президентства. Ми всі пам’ятаємо його заклики розпустити НАТО, вийти з НАТО тощо. Прекрасно розуміємо, що ним керує не стратегія політичного мислення, а практичний інтерес, бо він є бізнесменом. Бізнесмен на такій посаді продовжуватиме думати: а що я буду з цього мати, не розуміючи, що не завжди прямий дохід еквівалентний значенню країни у світі. Нам не треба в цьому шукати чогось нового. Це його стабільна традиційна лінія.
Чи дозволять йому реалізовувати це, якщо його оберуть на посаду президента вдруге? Це велике питання, тому що ми не знаємо ані того, як буде виглядати Конгрес, ані того, як буде виглядати Сенат після виборів у листопаді. Тому тут питання надзвичайно велике, і зараз ми просто не зможемо реально спрогнозувати, що може бути.
Чи це відображується на Україні? Так. Ми ще раз побачили, що цинізм у політиці – це норма, що кожна країна буде думати про себе, та й навіть не лише кожна країна. У кожній країні кожна партія буде ставити свої вузькопартійні інтереси вище від національних, вже не кажучи про певні зобов’язання перед своїми партнерами і союзниками.
І це повинно наштовхнути нас на дуже простий висновок: треба насамперед думати про себе, не піддаватися тиску, потрібно стояти до кінця там, де ми бачимо, що це в наших інтересах. Треба пояснювати нашим партнерам, якщо вони цього не розуміють, у чому їхня помилка.
Мали б ми сьогодні навіть тактичну ядерну зброю, повірте, не було б усього того жаху, який переживає Україна починаючи з 2014 року. Це стовідсотково. Ядерну зброю ми віддали, у нас її забрали під тиском, шантажем, чим завгодно. Але ми маємо такий результат.
Отже, насамперед треба думати про свою національну безпеку, решта є похідним.
– На жаль, сьогодні ми не можемо забезпечити свою безпеку власними силами, тому покладаємо надію на партнерів, зокрема на Європу. Чи вважаєте ви, що сьогодні Європа має можливості і бажання перехопити ініціативу в підтримці України у Сполучених Штатів, фактично підставити нам плече – саме в такому обсязі, який нам потрібен для того, щоб принаймні не втратити нашу державу?
– Знаєте, це відбувається не від любові до України, але тенденцію ви побачили абсолютно правильно. Тенденція в тому, що якщо США йдуть у власний куток і більше не будуть думати про свою глобальну роль (немає стовідсоткової впевненості в тому, що так станеться, але є певна загроза), то для європейських країн настає абсолютно нова ситуація. Треба думати про власну безпеку самим.
А якщо так, то треба розуміти, що Європа і Україна – це єдине ціле. Якщо від цього єдиного цілого відірвуть шматок, то наступним шматком буде те, що називається Європейським Союзом чи європейською частиною НАТО. Для такого висновку не треба бути академіком, це лежить на поверхні.
Саме тому сьогодні наші європейські друзі починають розуміти просту істину: треба так само дбати про свою безпеку – не покладатися на США, не робити те, що вони робили впродовж багатьох років, коли не хотіли фінансувати власні збройні сили, коли вони вважали, що все минеться, коли вони думали, що Росія – це чудова країна. Тепер прийшло прозріння. І лише з інтересів власної безпеки – звичайно, це вигідно і нам – Європа нарешті починає розуміти, що треба вживати термінових заходів для того, щоби врятуватися.
Думаю, це допоможе і Україні, тому що сьогодні в Європі як ніде розуміють, що Україна – це справді європейський захист від орди, яка традиційно суне зі сходу. Тепер, слава богу, на відміну від початку ХХ століття, коли Україну кинули напризволяще, ми все-таки є серед тих країн, на які покладають головні надії, що ми таки зупинимо цю орду. Отже, в мене в цьому плані прогноз позитивний.
