Вищий пілотаж мистецтва війни – зруйнувати замисли ворога і завдати йому поразки, не застосовуючи свого війська в бою.
І судячи з останніх місяців, росіяни дуже вправно користуються давньокитайськими настановами і рекомендаціями ведення війни. А деякі наші співгромадяни, на жаль, втратили розуміння, що їхні дії та публічні вислови перетворились на потужну зброю в руках ворога. Який не полишав, не полишає і ніколи не полишить свого прагнення знищити Україну. І зокрема це стосується ставлення більшості наших співгромадян до працівників ТЦК (який у народі й досі називають військкоматами). Не треба робити опитувань на вулицях Романова, не треба влаштовувати спеціальних нарад з проблеми «а що ж робити далі?», бо, виявляється, достатньо почути, про що кажуть люди у салоні автобуса, під час зустрічей на каві, на прийомі до лікарів і т.п. Майже скрізь присутні розмови, репліки, судження та висновки стосовно мобілізації. І в основному йдеться про те, що військові полюють на чоловіків, що прямо хапають людей на вулиці і т. д. Хоча якщо говорити про Романів, про Миропіль, про села обох вищезазначених громад, то жодних приводів говорити про порушення чи не доведи Боже про сваволю працівників ТЦК навіть і мови не може бути. А ось як бути військовим, які щодня виконують свої посадові обов’язки, перевіряють документи, звіряють відомості, повідомляють чоловікам мобілізаційного віку про необхідність появи у ТЦК? Коли таке було, щоб при появі працівників ТЦК у Романові закривалися двері кафе, а чоловіків, які перебували усередині приміщення, випускали через вікно. Прямо-таки трешові сценарії, які ганьблять не лише Романів чи Романівщину, але й примушують до висновків трохи кардинальнішого чи радикальнішого вигляду.
Але перед тим варто було б згадати, що у нас писали й поширювали, наприклад, у соцмережах два роки тому, і порівняймо з тим, що зараз. Від черг до ТЦК і мемів «як служити – то всі хворі, а як воювати – то всі здорові» сьогодні ситуація дійшла до цькування військових з ТЦК та моральної підтримки ухиляння від захисту України. Причому із кожним днем спроби та прояви ухилянтської поведінки стають все очевиднішими. Призивати до лав ЗСУ стає все складніше, а ухилянти не зважають ні на свій соціальний статус, ні на раніше здобутий авторитет у громаді. Погодьтеся, якщо вже й депутати місцевих рад навіть на сесії селищних рад у Романові чи Мирополі не приходять через небажання побачити у сесійному залі працівників ТЦК та СП, то про що вже говорити далі. У Романові, у Мирополі та селах обох громад поки що ситуація не доходила до прикладів насилля, побиття чи супротиву щодо працівників ТЦК та СП, що відвідують оселі громадян, яким слід вручити повістку. Але висловлювання на адресу військовослужбовців із кожним днем радикалізуються.
Нещодавно, якраз тиждень тому, своє ставлення до процесів щодо мобілізації в Україні висловив Головнокомандуючий Сухопутними військами ЗСУ генерал-лейтенант Олексій Павлюк. За його словами, два роки тому (ще не маючи й десятої долі сьогоднішніх засобів ППО, озброєнь та досвіду повномасштабної війни!) ми з усім тим чудово розуміли, як важливо зірвати мобілізацію на росії. Тішились кожному підпаленому там військкомату, раділи чергам їхніх ухилянтів, що панічно тікали до Грузії та Казахстану.
Але від тодішньої єдності та згуртованості наш теперішній простір новин та обговорень так скотився не без допомоги наших чудових блогерів та вільних медіа. У стрічках новин безліч репортажів про нещасних потопельників у Тисі чи загони бойових гуцулів.
Але матеріали щодо роботи ТЦК та СП, особливостей проходження військової служби, необхідності виконання військового обов’язку у багатьох ЗМІ, а тим паче – на сторінках всіляких фейсбуків, тік-токів якимось дивним чином відсутні. Цікавість видань до таких тем не спостерігається. Звернення від медіа задля роз’яснення цих питань – одиничні. Не вийде зробити кричущий заголовок? Цільова аудиторія ховатиме очі?
Окрема тема – ставлення до військовослужбовців ТЦК. Сьогодні ТЦК та їхні роти охорони в більшості укомплектовані військовослужбовцями, що втратили здоров’я на війні та визнані непридатними до проходження служби в бойових частинах. Як дійшло до того, що до цих людей, які пройшли пекло, стало прийнятним ставитись як до ворогів і називати людоловами? Як дійшло до того, що якраз військовослужбовці із Романова чи із сіл Романівського району сьогодні опинилися об’єктами для нападу напівмаргінальних покидьків, які вдавалися на вулицях того ж таки Житомира до відвертих образ і навіть розпускали руки під час зустрічі із працівниками ТЦК та СП.
Знову ж таки у багатьох матеріалах про неправомірні дії ТЦК свідомо упускається найголовніший акцент: неправомірною передусім є відмова чоловіків від свого конституційного обовʼязку – захисту України. Вже не кажучи про те, що всі кадри на кшталт «пакування в бус» принципово (!) не містять жодної інформації про те, що саме в поведінці героїв матеріалу призвело до таких наслідків.
В різних соцмережах: ютуб, фейсбук або тік-ток – безліч відео з вирваним з контексту змістом. Нам часто дорікають: «ви самі винні, ви не змінюєтеся!» Але ж насправді це не так. Зміни очевидні, над недоліками у ТЦК щодня працюють і усувають виниклі зауваження чи скарги. Все для того, аби бути для громади більш зрозумілими! Попереду – велика робота, і без допомоги громадськості, місцевих органів влади, журналістів працівникам ТЦК буде набагато важче! Але ж це означає, що ні на йоту не покращиться ситуація у підрозділах ЗСУ, які безпосереднім чином змушені протистояти ворогам.
Сьогодні всі розуміють, що тільки разом ми зможемо вистояти перед цією навалою рашистів і врешті-решт перемогти агресора і захистити нашу країну. Іншого висновку просто не існує в природі, і ворог це нам настійливо доводить.
Отже, перш ніж поділитись кричущим сюжетом про порушення прав та тяжку долю бідолашних ухилянтів, варто запитати себе: кому це насправді допомагає перемогти у війні? Точно не Україні.
Наталія Рисіч
